Візит до Імператора

Потiм сiв навпочiпки; Людовик стояв поруч, витирав нiж об штанину, глузливi, але не злi очi виблискували з-пiд тьмяного скла окулярiв:

– Вдало Мел тебе пiдiбрав… Упертий ти. Граем далi?

– Зараз? – тихо спитав Антон. І сам почув, яке жалiбне вийшло питання.

– Ну що, може, нехай вiдпочине? – долинув звiдкись здалеку голос Мела.

Антон через силу випростався.

– Гаразд, – посмiхнувся Людовик. – Ідiть, хлопцi, в душову.

* * *

Стiни душовоi було облицьовано бiлими кахлями. Подекуди замiсть кахляних квадратiв, що випали, темнiли порожнi бетоннi чотирикутники; на стелi набрякали важкi краплi, а iз душа – пластмасового розпилювача на довгiй нiкельованiй трубi – широким вiялом хльостала гаряча, дуже гаряча вода.

Антон намагався прикрутити вентиль – марно; температура води не регулювалась.

Хлопцi стояли, закинувши голови, пiдставивши лоби пiд обпалюючi потоки. Зараз на них не було футболок, i Антон не мiг розрiзнити, де своi, а де чужi. Де гравцi Мела, а де – Людовика.

Душова була простора.

Кранiв вистачало на всiх. Випадково чи нi – Антон вибрав собi душ напроти кабiнки Сашка.

Серед усiх цих хлопцiв Сашко – суперник – був йому найближчий. Можливо, саме тому, що вiн був першим, кого Антон зустрiв?

– Ставай пiд струмiнь вiдразу, – сказав Сашко, дивлячись, як Антон намагаеться остудити воду в долонях. – Звикнеш. Це все ж таки не окрiп.

– Невже? – непевно запитав Антон.

– Послухай, – сказав Сашко. – Йди вiдразу пiд душ.

Антон послухався. У першу хвилину було нестерпно, але потiм – дуже швидко – вiн дiйсно звик.

Тiльки морщився.

– Ти – чому? – запитав Сашко, дивлячись на сиру стелю. Щоки його були дуже блiдi для людини, яка стояла пiд гарячою водою.

Антон вирiшив промовчати.

– Я в армii, – сказав Сашко. – Мене цi козли… Нi, не важливо. Коротше кажучи, я в армii, а ти? Також?

– Я в армii не був, – сказав Антон. – Я в iнститут…

– Так ти на гражданцi? – здивувався Сашко. – А чому?

Антон зробив вигляд, що не чуе.

– Я думав, що менi буде якесь послаблення, – замислено сказав Сашко.

 – Через цих козлiв. Виявилось – нi фiга. Просто менi пощастило, що Людовик шукав баскетболiста. А то загримiв би на загальних пiдставах…

– Як це – на загальних пiдставах? – запитав Антон.

Сашко зiщулився пiд гарячим душем:

– Хрiн його знае. Я думаю, що це гiрше, нiж тут… Набагато гiрше. Той хлопець, який грав з Мелом ранiше, – вiн тепер на загальних пiдставах.

– Ти чому мене сукою обзивав? – спитав Антон.