Візит до Імператора

Я не чув цiеi мелодii вiдтодi, як менi було дванадцять. Я не пам’ятав ii – хiба що в кошмарних снах, якi давно минули…

Дивно, що я не закричав. Якось стримався.

Мелодiя стала голоснiшою. Те, що видавало ii, безсумнiвно пiднiмалося на свiтло; менi здалося, що це… мiй бутон, що за роки вирiс i розжирiв, пре з пiдвалу, пiднiмаючи дошки. І щастя, що штани моi залишилися сухими, бо наступноi хвилини з пiдвалу вибралася Іринка з дитячою шарманкою в руках. Вилазячи, вона на якийсь час перестала крутити ручку шарманки, i мелодiя стихла.

– Що… – вимовив я.

Іринка знову взялася за шарманку, i в цей момент я вмить стрибнув зi сходiв i вирвав iграшку у неi з рук.

Іринка вiдскочила i мало не впала у вiдкриту кришку люка. У дуже блакитних оченятах ii з’явився спочатку переляк, а потiм злiсть.

– Ти… чого? – сказала вона тихо, але загрозливо.

Я вiдступив, тримаючи шарманку за спиною.

– Вiддай… – все так само тихо промовила Іринка, i це була не вимога, а порада.

Я знав, що виглядаю дивно, але нiчого не мiг iз собою вдiяти.

– Ма! – крикнула Іринка.

Нагорi вiдчинилися дверi:

– Що?

– Скажи йому! Вiн шарманку забрав!

– Хто?

На сходах почулися кроки. Здригнулися залiзнi перила у мене пiд долонею; купувальниця спершу обiгнула мене, потiм здивовано заглянула менi в обличчя:

– Що трапилося?

– Вiн шарманку забрав, – повторила Ірчик. – Я у пiдвалi знайшла шарманку, а вiн забрав…

– Ти спускалася в пiдвал?!

– А що таке? Там класно…

– Ось шкодую, що взяла тебе…

– Так скажи йому – нехай шарманку вiддасть…

Я витяг iграшку з-за спини.

– Нi! – гаркнув я так, що навiть Іринка здригнулася.

Купувальниця насупилася:

– З якого це дива ви кричите на дитину?

– Вибачаюся, – сказав я через силу. – Прошу вибачення. Це не дуже хороша рiч. Ця музика… викликае у мене дуже поганi… будить гидкi… спогади. Прошу – дуже – зрештою, вона брудна, мало що там валяеться в пiдвалi…

Жiнка з сумнiвом подивилася спершу на мене, а потiм на шарманку.

– Гм… – сказала купувальниця, розглядаючи шарманку. – Тут написано: «Народна французька пiсенька… “Навiщо ти зламав мою квiтку?”».

– Що? – запитав я тихо.

– «Навiщо ти зламав мою квiтку», – з посмiшкою пiдтвердила купувальниця.

* * *

Погано пам’ятаю дорогу додому.

Здаеться, угода все-таки намiчалася.