Візит до Імператора

Власне, навiть цiлком вдало, проте я розглядав свiй твiр без звичайного в таких випадках задоволення. У сусiднiй кiмнатi неголосно бурмотiв телевiзор; я роздумував про те, що перед сном менi так чи iнакше доведеться перервати добровiльне ув’язнення i з гордим виглядом пройти повз кiмнату батькiв у туалет. Я механiчно водив червоним фломастером, додаючи кровi на вигнутих пазурах, аж тут якийсь чи то шепiт, чи то зiтхання за моею спиною змусило мене озирнутися.

Якийсь час я здивовано оглядав кiмнату; звук повторився – тодi я збагнув, що то зiтхае моя квiтка.

Пелюстки ii все ще були щiльно зiмкнутi, але iх наче розпирало зсередини, нiби надувало повiтрям, i вся квiтка тремтiла, як антена на рухливому автомобiлi.

Я пiдскочив до квiтки i впав перед нею на колiна.

Бутон збiльшувався в розмiрах. Менi здавалося, що я чую шурхiт, потрiскування i навiть притишений гул, як у метро. Звiдти, зсередини. Усе це було так дивно, що я вперше вiдчув щось на кшталт занепокоення.

У сусiднiй кiмнатi – в сусiдньому свiтi – iз ввiмкнутого телевiзора лунала нiжна мелодiя, що нiчого спiльного не мала з важким роком.

Пелюстки ледь помiтно тремтiли. У якийсь момент менi здалося, що iх розпирае щось зсередини. Штовхае, примушуючи вiдкритися. У цiй прихованiй силi було щось вiд асфальтового катка, який зiрвався з обриву i тепер мчить вниз. Або вiд пожежi, що з дикою швидкiстю пожирае ажурний пластик.

Я вiдсахнувся.

У цей момент у будинку вирубило свiтло.

Згасла настiльна лампа на моему столi, вимкнувся телевiзор у сусiднiй кiмнатi, i тато голосно сказав: «Що за чорт!»

* * *

За прочиненим вiкном були лiтнi сутiнки. Я чув, як батьки перемовляються, як тато вiдчиняе вхiднi дверi, щоб подивитися на лiчильник iз запобiжниками i перевiрити, чи е свiтло у сусiдiв…

Я сидiв у напiвтемрявi перед розпуклою квiткою, а нiжна мелодiя все звучала, i занепокоення мое поштовхами перетiкало в страх. Я знав, що через хвилину чорнi пелюстки розiмкнуться i я побачу, що всерединi.

Станеться те, чого я так чекав усi цi мiсяцi. Чому ж я не вiдчував радостi? Чому в кiмнатi стае все холоднiше?

Минали секунди, але я вже не хотiв, щоб пелюстки розкривалися. Я готовий був заплющити очi, я не бажав бачити, що всерединi!

Та пелюсткам плювати було на мое бажання чи небажання. Ось вони здригнулися сильнiше i…

Я заверещав, як заець, i вчепився обома руками в стебло.