Візит до Імператора

І ноги у кросiвках стояли довкола – сiрi й синi кросiвки; потiм зблиснули бiлi, як шкарлупа вiд яець, i бiлi, як пароплав у далекому морi, великi важкi кросiвки випливли звiдкись i зупинилися в Антона перед очима

– Вставай, – сказав Мел.

Кiптява була всюди. І – запах.

– Тепер ти маеш уявлення про мiсце, куди так просився, – сказав Мел на вухо Антону. – Отож, зберись i грай далi.

* * *

Вода стiкала у забрану гратами дiру посеред душовоi. Хлопцi розмовляли упiвголоса i косували на Антона з острахом.

Новенький – його звали Кирило, сидiв навпочiпки, обхопивши руками стрижену голову. Вода була чорна. Кiптява нiяк не вiдмивалась.

* * *

– Мел…

– Що?

– Я навiть не можу нiчого виправити… Нiчого повернути. Не можу?

Мел гмикнув:

– Ти хочеш, щоб я тебе втiшав?

– Нi, – сказав Антон. – Я просто запитав. Я подумав… Адже важко закинути м’яч пiд вогнеметом, так?

– Важко, – погодився Мел.

Антон вiдвiв погляд. Подивився на своi руки. Долонi були сiрi, як попiл.

– А якщо хтось це зробить? Закине пiд вогнем?

Мел деякий час роздивлявся Антона, а потiм розреготався:

– Ти хочеш поторгуватися, чи що? Нi – я тебе правильно зрозумiв? Ти маеш намiр укласти угоду?

У нього були рiвнi гострi зуби.

Велика слива на футболцi переливалася усiма вiдтiнками синього.

* * *

Рахунок був п’ять тисяч сто тридцять шiсть на п’ять тисяч двiстi на користь команди Мела. Новачок Кирило грав дуже вдало, але психологiчно був слабкий. Кожного разу, коли в спину йому вдаряла черга з автомата, вiн помирав усерйоз i надовго; його доводилось майже силомiць пiднiмати iз пiдмерзлого снiгу i ляпасами приводити до тями.

І довгi хвилини пiсля цього Кирило тинявся по майданчику, як слiпе кошеня; команда Людовика втрачала очки, i Антон знав, що скоро прийде черга вогнемета.

Прийшла.

Антон вистрибнув iз лiнii штрафноi – i побачив Вову, який рвався до кiльця i був абсолютно вiдкритий. І Антон дав би пас, i Вова неодмiнно заколотив би, якби не тонкий вогняний струмiнь, прицiльно випущений Людовиком, що перетворив його на танцюючий факел.

М’яч пiшов у аут.

Новачок Кирило сiв на снiг.

Антон пiдiйшов до чорноi ляльки, яка ще мить тому була Вовою i яка ще через мить знову стане Вовою – брудним i смердючим.

– Моя черга, – сказав Антон похмуро. – Витягнеш на себе молодшого Славка та пасанеш менi… Зрозумiв?

І Вова кивнув.

* * *

…Унизу був зелений двiр. Великi каштани. Машини бiля сусiднього пiд ‘iзду. Дроти.