Вовча сить

Десь далеко закричав нiчний птах, i Станко, здригнувшись, схопився за меч: а що, коли Ілiяш пiшов за вартою?!

Але в цю саму мить браконьер повернувся, притискаючи до грудей оберемок сухих гiлок. Кинув iх усi на тлiючi жарини – але ж ранiше не дозволяв розводити великий вогонь!

Пiд купою гiлок затрiщало, двома стрiчками виповз дим, i незабаром у нерiвному свiтлi багаття, що розгорялося, Станко побачив обличчя Ілiяша.

Браконьер був зосереджений, навiть задумливий. Поворушив губами, дивлячись у вогонь, i сказав нарештi:

– Ну, якщо так… Якщо правда – син… Навiщо ж тата вбивати, га?

Станко ощирився.

– Гаразд – твоя справа…

І додав благально:

– Покажи монетку, га?

Станко завагався, потiм простягнув над багаттям руку – для цього довелося пiдвестись – i дав Ілiяшу можливiсть узяти з долонi свiй дивний талiсман.

Браконьер роздивлявся довго – погляд на монету, зосередженi роздуми, погляд на Станка…

– Т-так, – сказав вiн нарештi, – а до князя ж iще добратися треба… Син – добре, меч – добре… Тiльки пасткам усе одно, хто ти такий i з чим завiтав.

– Я доберуся, – сказав Станко недбало.

Ілiяш пiдкинув монетку на долонi. Зiтхнув i почав розважливо:

– Про дорогу я тобi розповiдав – там варта. Можна йти в обхiд, дай-но подумати… На околицях – патрулi, капкани, але це нiчого… «Чого» починаеться глибше, ближче до замку, в цих самих беззаконних землях. Цим пасткам рокiв по триста, i маги iх ставили, маги, розумiеш? «Жовтомари», «зажери», «тi, що в смолi», «тi, що в болотi»…

– Хто – в смолi? – не витримав Станко.

Браконьер знизав плечима:

– Якби ж знаття…

Знову стало тихо, тiльки вогонь трiщав, пожираючи тонкi гiлки. Ілiяш знову встав i знову принiс iз темряви оберемок хмизу.

– Спочатку – лiс, – вiв далi вiн, простягаючи над вогнем руки, – потiм каменi… Навколо замку – озеро, i теж про нього недобра слава…

Темна пiдозра ворухнулася в душi Станка.

– Ти що, пiд самим замком промишляв? Звiдки ти все знаеш, га?

Браконьер скривився, як вiд болю. Потираючи скронi, сiв на свое мiсце – навпроти спiврозмовника.

– Правильно питаеш, Станку… Все знаю, це правда. Тому що ще року не минуло, як iз цими псами-стражниками одну лямку тягнув, розумiеш? Вислужився, нашивку заробив… – Ілiяш смачно плюнув у багаття, у вогнi зашипiло. – В самому замку вартою стояв, у патрулях гасав… Тiльки кепсько там, друже.