Вовча сить

Султан тепер уже весело засмiявся:

– Ти, як бачу, не знаеш, що ту жiнку або дiвчину, до якоi султан хоча б раз доторкнеться, вiдокремлюють i дають iй особистих невiльниць i евнухiв.

Зрозумiла. Спалахнула вiд сорому… Вiдповiла:

– Мусульманам Коран забороняе силувати невiльниць проти iх волi.

Молодий Сулейман посерйознiшав. Вiдпустив ii руку i з подивом запитав iз наголосом на кожному словi:

– Ти знаеш Коран?

– Знаю, – вiдповiла вже трохи смiливiше. – І знаю, що ти могутнiй хранитель i виконавець заповiдей Пророка.

– Хто вчив тебе Корану?

– Побожний учитель Абдуллах, у Кафi, в школi невiльниць.

– Вiн добре вчив тебе… – не без гнiву сказав скривджений султан, якому ще нiхто не смiв вiдмовити. Але цiкавiсть перемогла гнiв, i вiн запитав уже спокiйнiше: – Ти вiриш у Пророка?

– Я християнка, – вiдповiла ухильно.

Усмiхнувся, думаючи, що вже мае перевагу над нею:

– І як же ти можеш покладатися на книгу Пророка, якщо не вiриш у нього?

– Але ти ж вiриш! – вiдповiла вона природно i весело, i цим зовсiм обеззброiла його.

– А ти розумна! – здивувався Сулейман. – А по своiй волi залишилася б тут, якби я вирiшив узяти тебе до свого гарему на правах одалiски?

– Ти не зробиш цього, – вiдповiла.

– Чому?

– По-перше тому, що я християнка.

– А по-друге?

– По-друге тому, що я тiльки як служниця слухняна…

Знову здивувався Сулейман цiй дивнiй бесiдi:

– По-перше, ти i як служниця не зовсiм слухняна!

– А по-друге? – вже розкутiше запитала дiвчина.

– По-друге – говори ти по-трете, тому що не закiнчила.

– Закiнчу! – похитала вона своiм золотим волоссям. – Тому, по-трете, я думаю, що тiльки тодi можна вiддатися чоловiковi, коли його любиш…

Розгубився трохи султан.

– Значить, тобi потрiбно сподобатися? – запитав трохи глузливо.

– Так, – вiдповiла наiвно.

– А ти знаеш, що за такi слова я мiг би взяти тебе силою до свого гарему як рабиню?

– І мав би тiльки рабиню… – спокiйно вiдповiла Настя.

– Розумiю.

– Нi, – вiдповiла щиро як дитина. – Не тiльки палати, але i вся твоя земля! – i зухвало похитала своiм золотом.

Сулейман був здивований надмiру. Тiнь жорсткостi зовсiм зникла з його вуст… Пiдiйшов до вiкна, вдивляючись в ясну нiч.

– Я поставив тобi багато запитань… Запитай мене, про що хочеш… – Повернувся до неi.

Наостанок уважно подивилася на нього – чи не глумиться. Нi.