Варан

Витягнув шию, вивчаючи документ пильнiше; поважно кивнув:

– Ласкаво просимо на Кругле Ікло, горнi Лереала…ру… руун. Якого кшталту послуги ви бажали б мати, е-е, вiд мiсцевоi влади?

Варан став навшпиньки. Роздивився на паперi барвисте сяйливе поле, на ньому – опукле, наче живе, обличчя чужинця-горнi – без каптура, з сухим волоссям i не розбухлим здоровим носом, засмагле й гостре, аж суворе. Лiтери не встиг прочитати.

– Тiльки одну послугу, – чужинець iз кумедним довгим iменем згорнув аркуш, загасивши таким робом сяйво.

 – Доправте мене нагору негайно. Бажано прямо зараз.

– А-а, – староста пирхнув, прочищаючи сипле горло. – Е-е, горнi… Не знаю, чи е сьогоднi транспорт… Ти! – вiн рвучко повернувся до Варана. – Батя сьогоднi воду вiдправляе?

– Учора вiдправляв, – буркнув Варан, не бажаючи, втiм, вiдверто грубiянити. – А сьогоднi в нього гвинт недокручений.

– Нехай докрутить гвинта, – ласкаво сказав староста. – Бачиш – горнi поспiшае, не хоче горнi з нами, оселедцями, мокнути… Значить, бiжи до батi, хай накручуе гвинт i хай доправляе горнi.

Печатка Імператора – йому що, життя спротивiло?!

Варан мало не захлинувся вiд обурення. Отак, граючись, зiпхнути свiй клопiт на iншого, та ще й Імператора приплутати, бодай тебе Шуу забрала…

– Та як… учора ж лiтали… а пружина – ii ж пускати треба… як же ганяти напiвзаведений… А раптом не долетить, упаде, що тодi?

– Батьковi, значить, Імператорiв наказ – це й не наказ? – лагiдно поцiкавився староста.

Варан безпомiчно глянув на прибульця-горнi.

Той стояв у калюжцi розталоi солi, каптур звисав на спинi, волосся, таки насправдi уздовжки аж до плiч, прилипло до голови. У спущенiй руцi – вiрча грамота з райдугою всерединi.

– Такий у нас народ, – зiтхаючи мовив староста. – Лiнивий народ i хитрий, наче рогачка, коли для свого поля – зi шкури пнеться, а коли для громади чи оце для держави – тут вам тисяча притичин, стонадцять вiдмовок – i це, i те… Загiр-Одноок, цього нероби батечко, у нас на пiдiймачi порядкуе.

Я вам, горнi, записочку напишу – нехай вам видадуть попоiсти, попити теплого, одежинку суху, бо ви в пiддоннi, бачу, нечастий гiсть… – староста м'яко хихикнув. Пошарудiв рукою в нiшi столу, витягнув велику тьмяну мушлю, дiстав за вухом стило, послинив для чогось, почав дряпати. Звук виходив ледь чутний, але нестерпно гидкий.

Варан ковтнув гiрку слину.