Варан

Таке саме, тiльки незрiвнянно тьмянiше, сiеться вiд великих грошових пластинок. Королiвськi маги кладуть на грошi печатку, яку нiкому на землi й водi неспромога пiдробити. Варан багато разiв чував i вiд батька, i вiд плотогонiв, i вiд крамарiв, ба й вiд рудокопiв на Маленькiй: Імперiя стоiть не на вiстрях мечiв, не на крилах летючоi королiвськоi гвардii, не на волi сивих пiдземних магiв – а на легких пластинках iмператорських грошей. Грошей, що не горять у вогнi й не тонуть у водi, що iм довiряють i пiддонець, i горнi, грошей, що випромiнюють райдужне сяйво…

Там, у пiдземеллях iмперськоi столицi, сивi маги сидять за довгим столом, i бiля нiжок iхнiх рiзьблених крiсел лежать, звинувшись, iхнi власнi лускатi хвости.

Кажуть, раз на сiм рокiв маг скидае хвiст, наче ящiрка, i тодi може ненадовго вийти на поверхню, показати себе людям, з'явитися на прийом до Імператора… А хвiст потiм виварюють у бронзовому казанi й готують узвар, що подовжуе життя на сiм рокiв, рiвно на сiм, анi на мить менше…

Отже, застуджений чужинець не так давно спускався в пiдземелля до магiв… Чи вiрчу грамоту йому дали вже готову? Хто вiн у такому разi? І чому подорожуе низом?

– Ви б сiли, горнi, – промурмотiв Варан, удаючи, що пильно пораеться коло вогнища.

Гiсть не вiдповiв. Варан повернувся.

Горнi тупцював посеред кiмнати, роззираючись iз бридливим здивуванням. Сiсти? – читалося в цьому поглядi. Куди? Зацвiлi стiни, вогка камiнна лава вздовж стiни, купки солi по кутках, портрет Імператора – точнiше, темна дошка з обрисами людськоi голови, а внизу написано, що це Його раторська Вели Спа (напис був такий само старий i вицвiлий, як i портрет, i прочитати його до кiнця ще нiкому не вдавалося).

Варан уп'явся на вогонь. Говорити не хотiлося, та й не треба було говорити. Заради офiцiйного й повноважного шмаркача батько пустить гвинт iз половинним завантаженням, а значить, утратить два днi торгiвлi перед самим сезоном. Згори кричать – води, давай iще води, резервуари не повнi… Знизу кричать – податок, давай грошей, гвинт належить громадi, а вода належить Імператоровi, як i все, що приходить iз неба… Малеча буде давитись рибою й випрохувати морськоi капусти, але почнеться сезон, i про скарги забудеться.

У сезон нiхто не хворiе, нiхто не скиглить, у сезон навiть цiлуються рiдко – не до того. Швидше б сезон…

– А на Осинiм Носi, – сказав горнi за його спиною, – розiкласти вогонь завжди пропонують гостевi.

– Чому? – спитав Варан просто щоб не здатися зухвалим.