Темний Світ. Рівновага

– Вiн здоровий молодий чоловiк. Вiд чого йому вмирати?

– Зовнi це буде схоже на аварiю, кримiнал, раптовий iнсульт – у молодих теж бувае, хоч i рiдко. Навiть самогубство. По сутi, раптовий кiнець життя, яке зжерла Тiнь.

Менi стало холодно. Я зупинилася:

– Послухай, виходить, усi аварii… вибухи, пожежi, iнсульти…

– Не всi, – м’яко заперечив Пiпл. – Тiнi пiдстроюються пiд iснуючий тренд. Пiдкладають, так би мовити, своi жертви пiд нещаснi випадки.

– Навiщо це треба? Навiщо вони вбивають?

– Харчуються.

Грiються. Здобувають свiй ресурс… Тобi зараз куди? В гуртожиток?

Я похитала головою:

– Почекай… Тiнь завжди пiдходить до жертви в останню мить?

– У дев’яноста вiдсотках випадкiв.

– А якщо ця Тiнь, яка вбивае Мiшу… опиниться серед тих десяти вiдсоткiв, що не виходять?

Пiпл зiтхнув. Я звично потяглася рукою до амулета – i схопила порожнечу.

– Не переживай, – сказав Пiпл. – Не бачиш Тiней – о’кей. Навчися визначати iх за непрямими ознаками.

– Це ж за якими?

– По-перше, вони вiчно мерзнуть.

Якщо у спеку бачиш людину в теплому светрi й шарфi – зверни увагу. По-друге, вони бояться молока: воно для них – як кислота. Сумнiваешся в комусь – запропонуй сьорбнути молочка або випити кави з вершками. Вiдмовиться – отже, Тiнь.

– Або просто не любить молока.

– Або не любить, – легко погодився Пiпл. – Ти як почуваешся?

– Паскудно.

– У тебе сьогоднi був нiвроку такий гормональний викид, – сказав вiн замислено.

– І що це значить?

– Значить, що ти зустрiла когось, хто потiм з’явиться в еротичних снах… У тебе як iз сексуальною орiентацiею?

– Традицiйна! Це тебе не стосуеться! І перестань мене обнюхувати!

На мене з пiдозрою зиркали люди на вулицi.

Я, похопившись, замовкла.

– Вибач, – сказав Пiпл дуже щиро. – У мене це професiйна деформацiя. Я буваю безтактний.

І всмiхнувся без краплi зарозумiлостi – щиро i з симпатiею.

Роздiл шостий

Голуби й соколи

У коридорi на пiдвiконнi Павлик здiйснював манiпуляцii з величезним букетом квiтiв.

Коли я пiдiйшла, вiн пiдстрибнув з несподiванки, потiм розслабився й видихнув:

– А, це ти…

У букет було втулено плюшевого ведмедика, у лапах ведмедик тримав шоколадку, до шоколадки скотчем крiпилася листiвка з вибаченнями й зiзнанням у коханнi. Ведмедик i виглядом, i поглядом скидався на Павлика. Менi стало шкода iх обох.

– Павлику, може, тобi поки що перечекати… Хай вона охолоне…

Я брехала. Я знала, що Настя не охолоне й не зiгрiеться.