Страта

Мабуть, iй тiльки вчора ввечерi вручили журнал, i вона спiшно простудiювала Іренину повiсть, бажаючи мати тему для приемноi розмови з потрiбною спiвбесiдницею…

Бо вона, Ірена Хмiль, для чогось iм потрiбна.

– Ви збираетеся розмовляти зi мною як представники Комiтету чи як приватнi особи?

Дама посмiхнулася – досить мило, але за посмiшкою все-таки вiдчувалося напруження:

– Затишна обстановка… сприяе насамперед приватнiй бесiдi.

– І все ж таки?

– Так, ми уповноваженi говорити офiцiйно, – Петер, повненький сумний блондин, зiтхнув.

 – Ми розумiемо ваше… м’яко кажучи, замiшання.

– Ви, звичайно, знаете, що ми з чоловiком розлучилися п’ять рокiв тому? – недбало запитала Ірена.

Петер кивнув:

– Ну так… Перепрошую за мимовiльне нагадування про речi небажанi та неприемнi. Але… Комiтет змушений просити вас про допомогу. Зокрема й про допомогу вашому… колишньому чоловiковi.

Ірена мовчала.

Дерев’яний будиночок кафе був у цей час майже порожнiй. Столи стояли кружкома, проти входу – стiйка, а в центрi, пiд широким отвором у стелi – жарiвня.

Ледь вiдчутно пахло димком, страва, замовлена паном Петером на трьох, тiльки почала свое перетворення – вiд свiжих м’ясних шматкiв до рум’яноi апетитноi смаженини…

– У нас обмаль часу, – сказав заклопотано пан Петер. – Справа ось у чiм. Уявiть собi, що наш спiвробiтник, який виконав певну мiсiю, в процесi деяких соцiологiчних дослiджень… пережив важкий шок i фактично впав у… шаленство.

Ірена не ворухнулась. Сизий димок, що здiймався над жарiвнею, тонкими пасмами витягувався в дiрку пiд стелею.

Навiть при iхньому спiльному життi Анджей нiчого не розповiдав iй про свою роботу… І певна рiч, вiн завжди був трохи несамовитим (якщо, звичайно, можливе таке поеднання слiв).

– Напевно, ви будете здивованi, – втрутилась жiнка. – Чоловiки дивують нас не рiдше, нiж ми iх… Але данi спецiального тесту показали, що вивести людину зi ступору iнодi може… сильний подразник. Зокрема – поява колишньоi дружини…

Ірена, як i досi, мовчала.

Цi двое вже завантажили ii вище ватерлiнii – саме час залягти на дно, себто на канапу, натягнути до пiдборiддя плед i подумати над почутим…

Цiкаво, що воно за «спецiальнi тести»?

«Я подумаю», – хотiла вона сказати звичне, але в останнiй момент стрималася.

– Отже, – пан Петер подався наперед i гостро заглянув iй в очi. – Сталося так, що вiд… душевного здоров’я цього чоловiка нинi залежить доля багатьох людей… Можна сказати, питання життя i смертi.