Стократ

– Ти там був? Га? На гостинному дворi, коли все сталося? Ти там був, сам бачив? А то цi всi брешуть… Уже трьох вислухала – усi розказують по-рiзному, уже й не вiрю, що там справдi були лiсовики з круглими головами… Чи дракони? Були там дракони, га, малий?

– Були й дракони, – сказав Злий.

Дiвчина сердито ощирилася:

– Робити нiчого, тiльки брехати, ге?

Навколо гостинного двору бушувала юрба. Люди прибували з кожною хвилиною. Очевидцi розбiглися в панiцi – зате зiбралися гави, i тепер з вуст в уста гуляли, обростаючи подробицями, уривки чужих переказiв.

– Хлопче, хлопче, в тебе попiл на щоцi… Ти справдi там був?

– «Усоте запитаю, ти ж промовч, стократ дорожче це менi…»

– Ти що, головою поiхав, чи що? – дiвчина розлютилася. – Що ти бурмочеш?

– Стократ дорожче це менi.

– Ти або намаханий, або зануда, – дiвчина випросталась i пiдхопила вiжки. – З дороги, бо переiду!

Вiн позадкував. Провiв воза очима. Дiвчина була симпатична.

– Гей ти… Стократ! – вона обернулася, махнула рукою вже без тiнi злостi.

– Повiрять, – вiн усмiхнувся у вiдповiдь i зненацька додав: – Хоч ти краще не спiши.

Та пiзно: вiз оддалявся, дiвчина зверхньо покрикувала на пiших, i чорна коса лежала на круглiй спинi поверх бiлоi сорочки з широкими рукавами.

– Отже, Стократ, – сказав вiн, проводжаючи ii очима. – Дякую. Гарне iм’я.

* * *

Пройда довго ходив навколо, придивлявся – явно не впiзнавав Рiпку. Нарештi недовiрливо пiдiйшов.

– Ти чи не ти?

– Та я.

Навколо шумiв ярмарок. Рiпка цього разу з’явився вчасно – на саме вiдкриття.

– Е-е… – Пройда спiвчутливо поклацав язиком. – Видно, тяжко було в гробницi? Тварюка якась на тебе вискочила, так? І, бачу, пальця одiрвала?

– Та щось таке, – Рiпка знехотя кивнув сивою головою без единоi чорноi волосинки.

– Е-е… Принiс?

– Аякже.

– От молодець, – щиро похвалив Пройда. – Іншi, знаеш, у цi гробницi далi порога не лiзуть, вертаються в мокрих штанях.

* * *

Стократ сидiв на березi, розклавши перед собою пiстряву тканину, наче скатертину. У центрi шматка в «гусячу лапку» лежав великий камiнь, схожий на рiпу без хвостика. Стократ знайшов його на березi: вiн був укритий мохом та дрiбними трiщинами i, якщо придивитися, можна було уявити на ньому карту Свiту.

Коло каменя рiвно, в рядок, були розкладенi речi, пiдiбранi з попелу.

Оплавлений шматок металу з небаченим вiзерунком.