Стократ

Злий здивовано обернувся.

Дивний злодiй вийшов з трактиру над ранок, та незабаром повернувся – до його мокрих чобiт прилипла глиця. Дивний злодiй майже силомiць пригостив Злого снiданком i нав’язався в супутники, хоч Злий був пiший, а злодiй мав коня. Злий пiдсвiдомо вiдчував задум, хворобливу цiкавiсть з боку злодiя, i був упевнений: ще до полудня супутник пояснить, що йому треба.

Так i сталося. Вони йшли поруч, супутник вiв за повiд свого коня з поклажею. Злий мовчки вiдзначив, що поклажi додалося.

Потiм злодiй запропонував звернути з дороги на непримiтну стежинку в лiсi й, щойно вони опинилися в лiсi самi, заговорив про меч. Злий не здивувався – вiн раз у раз ловив погляд супутника на своему згортку.

– Продай менi меча, добре заплачу.

– Не продаеться, – Злий усмiхнувся.

– Дурню, тебе за нього зарiжуть. Або заарештують. Не годиться хлопчиськовi швендяти по дорогах з таким мечем.

– А ти як знаеш, який вiн?

– Гарний, – злодiй упевнено кивнув. – Хлопче, визнай: ця штука не для тебе.

– Менi його подарували, – Злий iще всмiхався.

– Знаемо, як таке дарують, – злодiй ощирився. – Помiтили б – убили б разом з подарунком… Хлопче, поки я плачу за нього грошi – давай, погоджуйся.

Злий був вражений, як змiнився його супутник вiдучора. З сiрого дивного злодiя перетворився на гостролицього, з блискучими очами розбiйничка. Що його так змiнило?

– Не погоджусь.

– Ну й дурний.

Злодiй накинув повiд коня на рогачку-сучок. Вiдстебнув вiд сiдла довгий згорток, струснув мiшковину й витяг зброю – простий клинок, якi носять вартовi-бiдняки чи розбiйники-вiдчайдухи.

Учора нiякого меча в нього не було, подумав Злий. Одержав од спiльникiв? Забрав зi схованки?

– Я майстер-мечник, – повiдомив злодiй. Перехопив меча лiвою рукою, права тим часом пiрнула в добре знайомий Злому мiшок, i на мiзинцi наче сам собою з’явився перстень з бiрюзовим каменем. – А ти? Доведи, що ти гiдний носити зброю!

Злий легко – позначилися багатоденнi тренування – визволив свiй меч iз завоiв.

Помiтив, як загорiлися в злодiя очi, коли той побачив, що це за клинок. Злодiй геть не був схожий на майстра-мечника – але коли став у стiйку, пiдняв зброю й рушив на Злого, той зрозумiв з його рухiв: супутник не збрехав.

Злий позадкував. Земля пiд ногами не була анi рiвна, нi тверда. Глиця ввiбрала всю вологу довгоi зливи. Розiйтися було нiде – сосни обступали вузьку стежку, мов цiкавi глядачi.