Стократ

– Тiльки не тут, – повторила дiвчина. – Краще вже в лiсi.

Каптур приховував верхню частину ii обличчя, губи ворушилися ледь-ледь, крила тонкого носа роздималися. Стократ уявив, як з-пiд каптура вона оглядае таверну, – калюжi на пiдлозi, липкi стiльницi, потилицi задрiмалих п’яниць. Як вдихае неповторний запах «Сiроi шапки» – i добре, що дим i чад забивають iншi мерзеннi запахи. Вона бридлива, вона виросла в доброму домi; авжеж, «тiльки не тут».

Компанiя браконьерiв у кутку обiдньоi зали замовкла, з цiкавiстю придивляючись.

– Молодому панству щось треба? – поцiкавилася служниця. – Пива? Браги? Вина?

– Окропу, – швидко сказав чоловiк. – Два кухлi.

В кутку засмiялися. Дiвчина щiльнiше закуталася в мокрий плащ. Поли його тремтiли: дiвчину лихоманило.

Звiдки, подумав Стократ. І, головне, хто такi? Чиясь покоiвка скористалася метушнею й утекла зi стражником? Ба нi, покоiвки, навiть найбалуванiшi, зазвичай ширококостiшi й значно смiливiшi, а стражники, хоч би й молодесенькi, не просять у тавернах окропу.

Служниця тим часом набрала в два кухлi не окропу, ясна рiч, а давно охололоi перевареноi води. Чоловiк i дiвчина сiли поруч, лiкоть до лiктя, за найближчий до дверей столик – якраз навпроти Стократа. Вiн вiдкинувся назад, щоб лице залишалося в тiнi, готовий слухати – або споглядати – iхню бесiду.

Та вони мовчали.

Руки дiвчини в чорних рукавичках були схожi на пташинi лапки. Вона робила все можливе, щоб не розхлюпати воду, та все одно трохи розхлюпала на нечисту стiльницю.

– Ходiмо, – нарештi сказала дiвчина.

– У лiсi холодно, дощ… i звiрi, – невпевнено вiдгукнувся ii супутник. – І… тобi треба вiдпочити.

– Я можу iхати цiлу нiч. Ми просто опустимо запону.

– Конi потомилися.

– Поiдемо повiльно. Я можу йти пiшки.

– Слухай, – вiн несмiливо торкнувся ii руки. – Ти… не бiйся. Тут нема чого боятися.

Вони не коханцi, вiдзначив про себе Стократ. Хлопець геть недосвiдчений – що з жiнками, що в подорожнiх справах. Бо отих браконьерiв треба дуже, дуже боятися. І вони вже накинули оком на дiвчину.

Стократ прискалив око. Найкраще, що можуть зробити юнi подорожнi в такiй ситуацii, – зажадати кiмнату, замкнутися й приготувати зброю. Пiд дахом таверни своi закони, тут е шанс уцiлiти. В лiсi – анi жодного.