Сонячне коло

На превеликий жаль…

У залi iмператорськоi ради зiбралися всi, кого Тереза давно знала: зневажала, цiнувала, поважала, використовувала. Вiсiм чоловiкiв i чотири жiнки сидiли за круглим столом-пiдковою: у кожного було постiйне мiсце. Коли вони увiйшли до зали, на столi перед кожним крiслом уже стояв келих iз бiлим вином, а Ерно, теж iз келихом, у невимушенiй позi стояв бiля порожнього трону.

– Я мушу назвати iм’я зрадника. Призначити iмператорський суд i кару – на площi, в казанi, за традицiею. Але сьогоднiшнiй зрадник зробив для iмператора i для краiни занадто багато.

П’ять рокiв тому, пiд час бунту, вiн був одним iз тих, хто врятував iмперiю.

Навiть на днi океану нiколи не бувае так тихо.

– З поваги до колишнiх заслуг цю людину я не ганьбитиму судом i стратою. Перед кожним iз вас стоiть келих… зараз ми вип’емо разом. У келиху зрадника швидка отрута. Це легка смерть. Мiй подарунок.

Знову непритомна тиша.

– Але, Ерно, – сказала Рея, найстарiший член ради, сива й округла, як морська черепаха.

 – Змова – це занадто серйозно! Особисто я хотiла б почути, у чому полягають звинувачення, який вигляд мають докази… врештi-решт, вислухати цю людину!

Вiн зняв пов’язку. Обвiв спiврозмовникiв червоними безсонними очима:

– Той, кого я маю на увазi, може зараз встати, зiзнатись, i ви його вислухаете. Отже?

Тиша. Вальтер, беззмiнний военачальник i командувач флоту, поклав важкi долонi обабiч свого келиха:

– Я сподiваюсь, Ерно, що ти не збожеволiв.

– Нi.

Пiсля того як… зрадник нас покине, я надам вам i свiдчення, i докази.

– А якщо ти помилився?! – знову подала голос Рея. – Чи не занадто пiзно подавати докази – пiсля смертi обвинуваченого?!

Тiльки цi двое не бояться говорити з ним, подумала Тереза. Решта мовчать, як ошпаренi мишi, й судорожно питають себе: а раптом це я винен? А раптом я завинив i сам того не знаю?!

– Нiкчеми, – сказала вона вголос.

Усi погляди звернулися на неi. Вона встала, стискаючи в руцi келих:

– Яка ж дорога вам шкура, статус, блага… але не ваша краiна.

Яку веде у прiрву божевiльний узурпатор!

– Тереза?! – видихнули одразу кiлька осiб.

– Все, за що ми боролися п’ять рокiв тому, за що загинув принц Мiло i десятки тисяч людей, – усе це спущено у вигрiбну яму! Я зрадник? Нi, ось зрадник, – вона подивилася лорду-регенту просто у вiчi, на це потрiбна була вся ii смiливiсть, але боягузкою вона нiколи не була. – П’ять рокiв тому в нас був шанс.