Сонячне коло

Можливо, змовники пiдiбрали вiрний пiдхiд до юного iмператора? Вони далеко не дурнi… знайшли ж вони слова для Ірiс, ту ниточку, яка обов’язково спрацюе, якщо за неi смикнути. Чи е у хлопчика така ниточка? Пам’ять про батькiв? Іще щось?

Тодi вiн не побiжить до лорда-регента. Той не влаштуе розслiдування. Ірiс залишиться гостею, а не полонянкою в цьому палацi, i через мiсяць, як домовлено, виiде додому, зустрiнеться з Лорою i обiйме племiнникiв…

Завтра, сказала собi Ірiс. Я залишу черепашку iз записом на полицi в кiмнатi для занять.

* * *

Вiн зiграв гаму вiд початку й до кiнця, без фальшi. Пальцi тремтiли, в рухах не було плавностi, але… Що ж вiн, тренувався без вiдпочинку – вчора, позавчора, ночами?!

– Просто не розумiю, як це можливо, – сказала вона чесно. – Навчитися грати гаму за два днi – не в людських силах.

– Ви менi лестите, – сказав вiн сухо.

Трутизна мiж ними нiкуди не подiлась, але вона бачила, що ii оцiнка йому приемна.

– Я, щоправда, нiчого не знаю про ваш свiт, – сказала вона пiсля паузи.

– Мене звуть Ференц.

– Я знаю.

– Ну так i називайте мене Ференц… Ви не можете мене образити. Я… справдi багато займався цi днi. І ночi. Щоб камердинер не донiс Ерно, я тренувався без звуку… перебирав пальцями, затримавши подих, дотик. Я хочу навчитися грати… до того, як ви поiдете.

– Квапливiсть шкодить мистецтву, – сказала вона занадто сухо i повчально.

– Коли-небудь, – сказав вiн майже по-старечому, з глибокою гiркотою. – Я розповiм вам про наш свiт… щоб ви зрозумiли. Ви пам’ятаете, що моi батьки загинули пiд час бунту?

– Як я можу забути!

– Але ви не знаете, чому вони загинули. Батько погодився ввести бунтiвникiв в уряд, скликати так зване народне зiбрання, дати двом провiнцiям автономiю – Кременю i Щасливому Острову. Вiн зрадив iмперiю, поставив нашу батькiвщину на грань катастрофи.

– Але бунтiвники, – мовила Ірiс, – не повiрили йому i тому вбили?

– Хто сказав, що його вбили бунтiвники?! Його вбив Ерно, своiми руками, щоб не ганьбити його дотиком ката.

Ірiс мовчала. В ii вухах наростав дзвiн, як вiд далекого камертона. Імператор дивився на неi, граючи жовнами, i вона не могла вiдвести погляду.

– А вiн знае, що ви знаете? – хрипко спитала Ірiс.

– Вiн сам менi сказав. Коли я пiдрiс трохи.