На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Сонячне коло» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Легкое чтение, Фантастика, Научная фантастика. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Сонячне коло

Автор
Дата выхода
12 октября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Сонячне коло" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Сонячне коло" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Марина и Сергей Дяченко) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Марина та Сергій Дяченки – це не просто сімейний і письменницький дует, це особливе явище в сучасному світі фантастики й фентезі. Автори десятків повістей і оповідань та 29 романів, свій жанр вони визначають як «магічний реалізм». Лауреати понад 100 літературних премій; зокрема на загальноєвропейській конференції фантастів «Єврокон-2005» у Глазго Дяченки отримали звання «кращих письменників-фантастів» Європи. Їхні твори перекладено англійською, німецькою, французькою, китайською та іншими мовами.
У новій серії «Світи Марини та Сергія Дяченків», започаткованій видавництвом «Фоліо», будуть опубліковані майже всі твори (понад 20 томів) письменників, перекладені українською і чудово ілюстровані.
«Сонячне коло» – унікальна за задумом збірка Марини та Сергія Дяченків. Вона присвячена пам’яті Бориса Стругацького. До збірки увійшли як повісті й оповідання, що отримали особисту премію Стругацького «Бронзовий равлик», так і дві нові повісті, «Пори року» та «Сонячне коло», написані за заповітами «реалістичної фантастики» братів Стругацьких.
📚 Читайте "Сонячне коло" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Сонячне коло", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Зараз вона холодно попрощаеться й пiде. От i все.
– Зачекайте трохи, – пiдвищивши голос, вiдповiла вона.
– Але…
– Зачекайте! – повторила вона владно.
Ольвiн знову подивився на неi. Ірiс Май думала про свое, розглядала щiлинисту дерев’яну стелю i черепашки на столi. Пауза затягувалася.
– З духовими у вас не виходить, – сказала вона задумливо. – При тому, що технiка майстерна. Ви не пробували струннi?
– У мене дуже короткi пальцi.
Вона встала, перетнула кiмнату, зупинилася навпроти:
– Покажiть.
Вiн розчепiрив п’ятiрню.
– Звичайнi пальцi. Вам пiшла б мандолiна. Навчiться грати тремоло, це цiлком у вашому характерi…
Здаеться, вона iронiзувала.
– Я пробував, у мене не вийшло, – сказав вiн iз важким серцем.
– Пробували? – ii бузковi очi трохи потемнiли. – Можливо, залишилися записи?
– Нi, – вiдповiв вiн твердо.
Вона зсунула брови:
– Просто не хочете менi показувати, чи не так?
– Не хочу.
– Не довiряете?
Вiн мовчав.
– Ну гаразд, – вона зiщулилася, нiби вiд холоду.
Вiн ступив до виходу й обернувся через плече:
– Це довгий запис.
– Ви ж продали менi всi своi черепашки, – сказала вона прохолодно. – Я послухаю на дозвiллi.
– А цей не продав.
– Он як?
Вiн зцiпив зуби. Пiдчепив лезом ножа дошку в кутку, вийняв зi схованки черепашку, тьмяну зовнi, з чорним глянцевим гирлом:
– Не продаеться.
Вона глузливо посмiхнулась – i прийняла черепашку з його рук.
* * *
Коли пролунали першi такти, iй захотiлося забрати черепашку вiд вуха i висмiяти його… Або дати ляпаса. Нiхто не смiе перегравати «Пори року» Ірiс Май!
Але вона слухала далi. Й далi. І ще. Вiн вiдкривав для неi те, що вона побачила колись i забула. Захопившись, вiв мелодiю вбiк, можливо, в пагорби, залитi квiтами, але щоразу дбайливо повертав на мiсце.
Десь тарабанили в дверi, Алекс благав вiдiмкнути, вона кричала, не вiднiмаючи черепашки вiд вуха, щоб ii чекали.
Пiр року, як вiдомо, п’ять. Зима, весна, лiто, осiнь i тлiн – час мiж осiнню та зимою, коли старе життя закiнчено, а нове ще не настало. Ірiс слухала музику тепла i спiвчуття, надii й радостi, задоволення i спокою, музику невиразноi тривоги – i музику смертi з надiею на воскресiння. Вона слухала iз заплющеними очима. Слухала, кусаючи губи.











