Сонячне коло

Я не нагадую, що обговорювати тему замаху не слiд нi з ким, особливо з iмператором, – не нагадую, бо впевнений у вашiй розсудливостi».

За кiлька секунд текст на паперi став танути, поки не зник зовсiм.

* * *

Кiмната була наповнена свiтлом: одинадцята ранку, час Коня, ясний сонячний день. За вiкнами стояло море, внизу котилися бiлi вали, беззвучно, далеко. Бiля стiни височiв стелаж iз черепашками; нiде, нi в кого Ірiс не бачила такоi колекцii. У неi самоi нiколи не було стiльки музичних записiв.

Вона обережно взяла одну, найбiльшу.

Доклала черепашку до вуха. Звук моря. Тихий дзвiн… І могутнiй вступ: тема весни i радостi з «Пiр року». Ірiс вiдчула, як розпливаються в усмiшцi сухi губи.

Де i коли було зроблено запис? Вона не могла згадати, ii виступи записували багато разiв. Але, судячи зi звучання, вона була щаслива того дня. Це щастя тепер лилось iй у вухо.

У сусiднiй кiмнатi кашлянув стражник, й Ірiс стямилася. Повернула черепашку на мiсце. Мигцем глянувши на дверi, приклала до вуха другу, потiм третю, четверту; всерединi звучали струни та мiдь i багатоголосий величезний хор.

Тут зiбрано колекцiю музики, можливо, найкращу в свiтi, але iмператор побажав учитися на морськiй сопiлцi, а не на флейтi й не на лютнi, та захотiв, аби його вчила Ірiс Май.

У хлопчика хороший смак; вона аж почервонiла вiд самовдоволення, осмикнула себе, перевела подих i вiдкрила футляр iз iнструментом.

Морська сопiлка важка в навчаннi, але в неi прекрасний голос. Походить iз моря, як усi цi черепашки на стелажi, але цi, маленькi, зберiгають музику.

А сопiлка, теж черепашка, тiльки величезна, – сопiлка здатна ii створювати.

Химерна спiраль, зсередини пiщано-бiла, зовнi кармiнова iз сiрими та сизими вкрапленнями. Кiстяний мундштук. Ряд отворiв уздовж завитка – великих i малих. Щоразу, коли Ірiс дивилася на це чудо, ii обличчя ставало на мить дурнувато-мрiйливим. Щоразу вона запитувала себе: хто з нас справжнiй музикант – я чи моя сопiлка?

У ту ж секунду вона згадала про Лору з дiтьми i перестала всмiхатися.

Чи добре з ними поводяться, чи не погрожують, чи не залякують? І найголовнiше – як я зможу iм допомогти?!

Вона торкнулася губами кiстяного мундштука, пальцi лягли на отвори. Сопiлка зазвучала; це не був iдеальний звук, у ньому чулося нерiвне дихання, напруження та страх, але це була ii музика. І, як завжди, музика надала iй сил. Можливо, не всi шляхи до порятунку закритi.

Регент пише, що стрiльця «знешкоджено».