Промінь

Голограма почала танути, останнiй зник «космос», такий чорний i щiльний, що, здавалося, на нього повинна була зреагувати пожежна сигналiзацiя. Засвiтився великий екран: населення – 403, щастя – 50 %, цивiлiзованiсть 80 %, осмисленiсть 70 %. Нiхто, крiм Дениса, на екран пiд стелею не дивився – усi втупились у своi смартфони.

– Вiдучуйся спiзнюватися, – сказала Еллi, подзьобуючи пальцем екранчик.

– Я не спiзнився.

– Ти не був на планерцi! – Еллi подивилася на нього, як завуч на прогульника. – Ти спав, а Марго працювала цiлу нiч i дещо вiдкопала! Марго, скинь йому…

Марго ковзнула пальцем по своему екранчику, нiби змахуючи крихту, i в Дениса сiпнувся в руцi смартфон: ляпнуло повiдомлення, наче слива з гiлки.

Денис вiдкрив посилання: «…ви можете читати логи – записи розмов усiх пасажирiв за рiк – використовуючи фiльтри тут, вибираючи гiлки, що цiкавлять вас, тут, групуючи по персоналiях, по темах, по подiях тут…»

Денис читав i не вiрив своiм очам: «…Тож смiймося! Нiхто не вмер, усi просто пiшли в iнше мiсце… Я не можу ii стримати… – Вiтаемо, промiнцi, вiдсьогоднi ви – дорослi кванти, а отже, можете пити в барi коктейль…

– Усi iхнi розмови, – з тихою гордiстю сказала Марго.

– …якi моделюе програма, – додала Еллi.

– Ну так, – Марго не стала сперечатися. – Дуже кльово моделюе. У них там своi традицii, забобони, слiвця… Неповнолiтнi називаються «промiнцi», а дорослi називаються «кванти»…

Денис втупився у свiй телефон. Учора вiн думав про iнше, лазив з лiхтариком у кущах i пробував цiлуватися, як дурник.

Був зайнятий собою, своею iсторiею й тим, як поставиться до неi Еллi. І пропустив таку важливу iнформацiю. А Марго знайшла.

– До речi, у вас уже е гiпотези, що за контора органiзувала наш експеримент? – йому запрагнулося помсти.

Трое спiврозмовникiв вiдiрвалися вiд екранiв. Еллi подивилася докiрливо, Славiк винувато, Маргарита – за звичаем покiрно, але за цiею покiрнiстю ховалося роздратування.

– Ми вирiшили цим поки не заморочуватися, – зiзнався Славiк.

 – Розберемося, як вiдстрiляемось. Коли заробимо кожний свою нагороду.

І вони знову втупилися у смартфони.

– Ден, – Еллi щось розглядала в глибинi екрана, – ти не проти, якщо ми розвинемо твiй учорашнiй успiх?

– Я пас. Бiльше нiяких привидiв. Ви, якщо хочете, можете далi грати в цю гру, я запасуся попкорном.

– Добре, – Еллi здавалася дуже задоволеною. – Вiдпочивай, ти заслужив.

– Ух ти! – Марго пiдстрибнула на стiльцi, дивлячись на екранчик у руках.