Самум (збірник)

 – Була на облiку в кардiолога? Скiльки iй було рокiв? Скiльки часу минуло вiд сварки до аварii? Коли настала смерть? Чи робили розтин, i якщо так, то де?

– Надто багато запитань, – пробурмотiла Ірина.

У неi в кишенi задзвонив телефон. Демон насторожився; Ірина глянула на дисплей: висвiтився Вiчин номер.

– Хто це? – спитав демон.

– Вiка, – вiдповiла Ірина пiдкреслено спокiйно. Подумала – i натисла вiдбiй.

– Я ii вiдпустила на сьогоднi, – пояснила Катi, а насправдi демоновi, щоб остаточно уникнути пiдозр.

Демон прискалив око. Невiдомо, що було в нього на думцi, але дiвчина заговорила знову:

– Тепер я не хочу на море. Якби вона була жива – я б на дачi сидiла навiть узимку!

– Працюй, вiдьмо! – гаркнув демон. – Якi лiки вона приймала? Як це вiдомо, що аварiю спричинив серцевий напад, що написано у свiдоцтвi про смерть?

– Якщо я не можу собi вибачити, що я ii довела, то вiн менi тим паче не вибачить, – монотонно тягла Катя.

– Ану тихо! – гаркнула Ірина на обох, i обое, на диво, замовкли.

– То хто сказав, що ти ii довела? – заговорила м'якше, звертаючись до Катi. – Не пхинькай, зараз усе з'ясуемо…

Вона зазирнула до кiмнат, проте заходити не стала. Повернулася на кухню, знайшла в буфетi рудi чашки й картонну коробку з чайними пакетиками. Вiдшукала – диво! – непочату пластикову пляшку з водою. Вiдкрутила кран на кухнi, почекала, доки стече iржава вода, сполоснула електрочайник.

– Ти повинна собi пробачити! – вона говорила владно, впевнено, як на прийомi.

Проста думка раптом змусила ii завмерти з чайним пакетиком у руцi:

– А ти, бува, не вагiтна?

Катя здригнулася:

– Нi.

– Шкода, – пробурмотiла Ірина. – Для дiла можна було б йому сказати, що чекаеш дитину.

Демон свиснув з огидою i кинув на Ірину погляд, якого вона волiла б не бачити.

– Для якого дiла? – сухо поцiкавилася Катя.

– Для нашого спiльного дiла, – Іринi стало прикро.

– Брехня нiкого не рятувала, – повiдомила Катя ще сухiше.

Ірина зiтхнула; вона багато чого могла розповiсти про цiлющi властивостi неправди, але боялася, що слухачi в неi невiдповiднi.

– Ну i як ви розсталися зi свекрухою? Що ти iй наостанок сказала?

Катя набрала в груди повiтря:

– Сказала, що з мене годi, що я ii бiльше бачити не можу, що вона життя ламае своему синовi й менi…

Голос ii обiрвався. Очi знов змокрiли.