Самум (збірник)

Фiгурка виявилася занадто малою для такоi пишноти, однак нi вiдьму, нi клiентку це не збентежило. Вiдпавши раз i вдруге, деталь досить-таки косо закрiпилась на восковому тiлi.

– Зi здоров'ям у нього проблеми, – заклопотано повiдомила вiдьма. – Лiкуватимеш.

– Полiкую, – клiентка дрiбно закивала.

– І щось печiнка його менi не подобаеться, – довгi пальцi покрутили фiгурку так i сяк. – А ти!

Клiентка пiдстрибнула на стiльцi.

– Покинь курити! – чорний нiготь викривально вп'явся iй у груди. – Не можна тобi курити!

– Покину, – блiдими губами пообiцяла клiентка.

– А тепер iди. Я духа викликатиму. Без духа не вийде. Йди! Грошi залиши на порозi!

– А… – тихо пискнула клiентка.

– Двiстi баксiв. Залишиш бiльше – здiйсниться скорiше.

– Д-дякую… – клiентка зiсковзнула зi стiльця, як тепле масло з ножа, повагалася, наважилась: – То коли менi ждати?

– Вiн тобi зателефонуе. Сама не набивайся. Приiде до тебе, у ноги впаде.

Застрягши мiж надiею та сумнiвом, тiтка нiяк не могла пiти; стiл, накритий церковною парчею, раптом дрiбно затрясся, наче кришка на киплячiй каструлi.

Клiентка позадкувала.

– Бачу!

Тремтлива рука випустила довгий палець iз чорним нiгтем, нiготь вказав у куток – у пiвморок:

– Бачу! Он вiн!

Клiентка метнулася до виходу. Через частку секунди вiд неi лишився ледве вловимий запах – нервового поту та недорогого дезодоранту, такого сильного, що його не змiг до решти вбити навiть дух ладану. Стiл iще якийсь час дрижав, зловiсно й моторошно, потiм вiдьма Ірина припинила його трясти.

Хряснули вхiднi дверi; вiдьма потяглася так, що з'iхали до лiктiв рукава широкоi бiлоi хламиди. Стягла з голови хустину, задмухала свiчку. Розсунула штори, впускаючи до кiмнати свiтло, вiдчинила кватирку; повернувшись до стола, висунула з-пiд парчi вiдро й струсила в нього обрiзки фотографii, дрiбне смiття та воскову лялечку з величезним членом.

* * *

У тому самому пiд'iздi обладнала собi офiс повна жiнка-нотарiус; працювала вона багато й заробляла, здаеться, непогано.

І сестра в неi була приватним нотарiусом, i дочка нотарiусом; в Ірини не було сестер, зате ii бабусю цiлком серйозно вважали вiдьмою.

На килимку перед дверима лежали двi стодоларовi купюри, вiсники удачi. Ірина прискiпливо оглянула кожну, понюхала – грошi були правильними, та ще й новими. Якби розумний парфумер здогадався випустити парфуми iз запахом грошей, Ірина стала б найпершою його шанувальницею.