Самум (збірник)

Ірина глянула на нього – й одразу, не розмахуючись, сильно вдарила себе правою рукою по обличчю: несподiвано для себе. І дуже боляче.

* * *

О десятiй ранку Ірина зайшла до пiд'iзду з двома вивiсками: «Нотарiус Попова А. Н.» та «Вiдьма й цiлителька Ірина».

Вiка вiдчинила iй дверi й позадкувала:

– Що з тобою?

Ірина годину не дивилася в дзеркало, але здогадувалася, що на лицi синець.

– Ти додзвонилася до психiатра?!

– Уже не треба, – глухо вiдгукнулась Ірина. – Все минулося. Я здорова.

– Здорова?!

Вiка змусила ii розвернутися до свiтла:

– Хто це тебе?!

– Спiткнулася, – сказав вiзитер у сiрому костюмi.

– Спiткнулась я, гадство, – процiдила Ірина. – І сама себе кулаком… об стовп… випадково.

Вiка витрiщила очi. Пiднесла палець до пластиру на Ірининому лобi:

– А це?

– Трете око, – глумливо сказав демон за ii спиною. Вiка не обернулася.

– Трете око, – вичавила Ірина. – Вiкусю, вiдчепись, будь ласка.

Вiка вiдповiла уважним поглядом:

– Кому телефонувати?

Ірина подивилася iй за плече; демон посмiхався.

– Нiкому, – сказала ледве чутно. – Усе добре.

Вона машинально вийняла з сумки пачку сигарет; тiеi ж митi картонка стала гарячою, як вугiлля, й Ірина, скрикнувши вiд болю, впустила пачку.

– Курити кидаеш, – повiдомив демон.

– Курити кидаю, – крiзь сльози повторила Ірина. Вiдсунула ногою пачку. Подивилася на блiду Вiку:

– На сьогоднi скасовуй усiх. І будеш вiльна. Сьогоднi не працюемо.

– Добре, – Вiка насупилася. Озираючись на Ірину, пройшла до стола, закрила ноутбук…

– Ноут нехай залишить, – сказав демон.

– Ноут залиши.

– Добре, – Вiка помовчала. – Ір, я там фотографiю в кiмнатi знайшла. Хтось з учорашнiх упустив.

«Ще б пак, – подумала Ірина. – Вчора клiентки тут лiтали, як на крилах: туди-сюди, тiльки дверi грюкали».

– Я поки що не викидала, – продовжувала Вiка, роздивляючись Іринин лоб. – Ось.

Фотографiя лежала пiд ноутбуком: дiвчина й чоловiк усмiхаються в камеру, на колiнах у дiвчини – собака.

– Їi телефон, – демон раптом рiзко ступив уперед, ледь не налетiвши на Вiку. – Довiдайся ii телефон!

– Їi телефон, – як автомат, повторила Ірина.

– Чий?

Ірина боялася дивитись на демона.

– Їi, – припустила ледь чутно. – Цiеi… дiвулi.

Пильно поглядаючи на Ірину, Вiка виписала зi свого блокнота телефон – на папiрець-стiкер.

– Зателефонуеш i вiддаси фотку? – ризикнула все-таки запитати.