Самум (збірник)

«Слухай мене, не думай пручатися». «Ти шахрайка, брехуха, гидота».

У ручцi закiнчилася паста. Ірина писала без пасти, витискала на глянцевiй рекламнiй картцi, впоперек дiвчини на серфi, впоперек хлопця на скейтбордi: «Тiльки спробуй комусь дзявкнути». «Тiльки спробуй комусь сказати».

А вiн сидiв у крiслi навпроти, i вже не потрiбне було дзеркало, щоб його бачити. Сухорлявий, жовчний, у сiрому костюмi з краваткою, безжальний, мов тесак.

За вiкнами свiтало. Годинник пробемкав сьому; коли Ірина остаточно переконалася, що померла й потрапила до пекла, вiн уперше за багато годин заговорив:

– Дiйшло, гадино? Все зрозумiла? Ірина часто задихала:

– Зрозумiла… Бла… бла… гаю, вiдпустiть… мене… я все зрозумiла…

Вона з новим жахом зрозумiла, що не може навiть розридатися.

– Я бiльше не буду! – вирвалося в неi, звiдкись iз дитячих ще, з давнiх страшних спогадiв.

– Що ти не будеш? – запитав кат у сiрому костюмi.

– Нiчого! – вона спробувала перехреститись, але не змогла.

 – Я кластиму асфальт. Носитиму шпали. Завжди дотримуватимуся посту… Я…

У розпачi вона готова була пообiцяти, що пiде до монастиря, але демон у сiрому процiдив, наче сплюнув:

– Заткнись.

І вона замовкла, нiби iй справдi заткнули рота.

– Ти робитимеш те, що я скажу, з першого разу й моментально, – сказав чоловiк у крiслi. – Так чи нi?

– Так, – простогнала Іра.

Ручка нарештi випала з ii лiвоi руки. Рука зависла, мов перебита обухом.

– Приведи себе до ладу, – гидливо сказав демон у сiрому.

 – Лице напудри й заклей пластиром. Одягнися. На все маеш пiвгодини, i спробуй спiзнитись хоч на секунду.

* * *

О сьомiй сорок п'ять вона була готова. Тональний крем, макiяж, акуратний пластир на мiсцi порiзу; повнiстю вдягнена й зачесана, вона стояла посеред кiмнати, з жахом дивлячись на порожне крiсло.

Повiльно повзла хвилинна стрiлка. За вiкном тривав ранок: поспiшали дiти до школи, роз'iжджалися машини, що ночували бiля пiд'iзду.

Пенсiонери виходили гуляти з собачками, матусi – з маленькими дiтьми; годинник пробив восьму. Крiсло порожне, в кiмнатi тихо та спокiйно.

Вона чекала.

Потiм, не витримавши, вийняла з сумки нову пудреницю, куплену вчора замiсть розбитоi. Пiднесла дзеркальце до очей; оглянула вiдбиття кiмнати. Але вiддзеркалена кiмната теж була порожня. Пописанi папiрцi, розлетiвшись по кутках, надавали iй дикого вигляду.

Ірина пiдняла з пiдлоги свiй мобiльник.