Печера

– Танкi, де дiвчина? Ми знайшли звiдтiляка, ми давно до нього приглядалися, де дiвчина, ти не бачив?

Вiн перевiв погляд з червоного збудженого обличчя перед собою на колесо, що його вже викочували з майдану.

Власне, що вiн мiг зробити ТЕПЕР?…

…Вони знайшли джерело. Maxi знайшла. Вона мала хист знаходити воду.

Дзвенiли цикади.

Увесь свiт складався з цикад. Увесь свiт замкнутий був у кiльце гiр – далеких, синiх, i близьких, червоно-жовтих, i бiлих, укритих пiском, який так гидко скрипить на зубах…

– …i я давно вже здогадалася.

Вiн струснув головою, проганяючи зацiпенiння:

– Я прослухав… Про що ти здогадалася?

– Що це ти людина ЗВІДТІЛЯ. Вгадала?

Високо в небi – чи глибоко в небi? – чорною цяткою висiв хижий птах.

– То й що? – запитав вiн без емоцiй.

Maxi мовчала.

– Ну то й що? – перепитав вiн майже зухвало.

– А вони думали, – Maxi криво посмiхнулася, – що це мiй тато… звiдтiляк…

– Я не мiг урятувати твого батька, – сказав вiн, дивлячись у пiсок.

– Вони стратили звiдтiляка… – промовила Maxi, i плечi ii дивно пiднялися. – Вони думають… а насправдi…

– Та я ж не мiг урятувати!..

Обое замовкли.

В обох у недавньому минулому була нiч, коли колесо з розiп'ятою на ньому людиною зiрвалося з кручi. Коли по всiх вулицях дiловито шастали хлопцi i, зустрiвшись, питали один в одного: Maxi не бачив? Коли вже готове було iнше, маленьке колесо, коли вулицю, де димiли залишки будинку, прочiсували й обшукували сусiди, i потомилися, так нiкого й не знайшовши, i пiшли до свiтанку, а вiн стояв перед димними руiнами вже в розпачi, та все одно знав, що перебере згарище по дощечцi, по цеглинi, але або знайде дiвчинку, живу чи мертву, або точно знатиме, що ii тут немае… Коли, пiсля довгих i даремних зусиль, вiн скорiше угадав, нiж почув, ii присутнiсть, i дiстав iз залiзноi бочки бiля паркана ii обм'якле…

– А чого ти не кажеш, що врятував мене? – спитала Maxi, водячи сухою травинкою по крайчику нижньоi губи.

– Чому? – перепитав вiн тупо.

– Ну, ти мiг би сказати… виправдатися… що ти мене врятував… якщо так вийшло, що мали вбити тебе, а вбили тата…

– Чому я маю виправдовуватися?

…Важке тiло обертаеться навколо осi, що стирчить iз живота…

– А правда, – запитала Maxi, не пiднiмаючи голови, – що звiдтiлякiв посилають до нас, щоб вони труiли криницi?

– Хiба я отруiв хоч одну криницю? – запитав вiн утомлено.

– Я не знаю, – Maxi зiтхнула.