Печера

Розминувшись з присадкуватою бабусею – та здивовано озирнулась iй услiд, – розпатлана дiвчина бiгцем рушила через вулицю Кленiв; Раман бачив, як молода мама поспiхом пiдняла складаний каптур вiзка – так, наче почався несподiваний дощ.

Непримiтна сiра машина, що стояла за рогом, на вулицi Надii, раптом рiзко рвонула вперед – спортивнi моделi здатнi розвивати швидкiсть миттево, як гепарди.

Невiдомо чому, але Раман Кович мертвою хваткою вп'явся в перила.

Машина вистрибнула з-за рогу в ту мить, як Паула Нiмробець була вже на пiвдорозi до протилежного тротуару; Раман Кович умiв вiдчувати траекторii рухомих предметiв i виразно побачив точку, в якiй сiра машина й Паула конче мусили стрiтися.

І навiть розкрив рота, щоб крикнути – крик, iмовiрно, пролунае через секунду пiсля зiткнення…

У цю саму мить непутяща асистентка Нiмробець лайнулася й дзвiнко ляснула себе по лобi. Розвернулася й бiгцем кинулася назад, туди, де самотньо лежав коло пiд'iзду темний тюбик недорогоi помади.

Сiра машина пролетiла мимо.

Рамановi здалося, що його стиснутi долонi здерев'янiли, ставши мов балконнi перила. Сiроi машини й слiду нема; Паула уважно оглянула кам'яний ганок, знайшла тюбик, витерла його об курточку й отак, з помадою в руцi, подалася геть.

Раман кинувся до виходу. Вмить перетнув квартиру, вискочив на сходи й збiг униз, ледь не гублячи по дорозi капцi.

Паула Нiмробець брела вдалечiнь по вулицi Кленiв.

Брела, нiчого навколо не помiчаючи, а Раман Кович стояв бiля свого пiд'iзду й дивився iй услiд.

* * *

Сьогоднi ввечерi були його улюбленi «Залiзнi бiлки».

Вiн прийшов у театр за двi години до початку вистави; вiн перебував у тому найважчому станi духу, коли скрiзь – а особливо за спиною – йому ввижалися кривi погляди. Вiн зайшов у театр – i театр наче обiмлiв.

Вахтерова усмiшка здалась йому нещирою й надмiру влесливою: вiн погасив ii якоюсь дрiбною причiпкою.

Завпост метнувся з його дороги – тодi вiн не полiнувався пройти на сцену i власноручно перевiрити декорацiю. Знайшов ваду, вилив роздратування, трохи заспокоiвся; прийшов до себе в кабiнет, замкнувся, розчинив вiкно, сiв на широке пiдвiконня.

Весняна вулиця роiлася, галасувала й цокала каблуками. На клумбi навпроти вогнем горiли тюльпани; день готувався стати вечором, весна готувалася стати лiтом.