Мігрант

У нього таки був син Андрiй, щоправда, востанне вони бачилися три мiсяцi тому. Светка вiдвезла його до Англii… або до Нiмеччини? Гарне питання, вiн, пам'ятае, давав згоду на вивезення дитини…

Чи Светка пацана теж на Марс вивезла?

Хто ще зауважить його зникнення? У редакцii погорюють i забудуть. Батькiв нема давно. Сусiди? Друзi?

– Так, – вiд того, як швидко вiн мiг мiркувати, багато що тепер залежало. – Наскiльки я зрозумiв, ви не в змозi виконати ранiше взятi на себе зобов'язання? Доправити мене на цей… на Кристал?

– У нашому договорi, – коротко вiдказав голографiчний, – зазначено декiлька придатних свiтiв.

Декiлька, на вибiр, – Кристал, Лiмб, Раа. Повiрте, ми б радо доправили вас на Кристал, але вони змiнили умови, навiть не довели нам до вiдома. Це неподобство, я згоден.

– Коли вони змiнили умови? – не здавався Крокодил. – Два роки тому вперед, коли я писав заяву? Чи тепер, коли мене вилучено?

– Два роки – всього лише два оберти планети навколо свiтила, – повiдомив голографiчний з iще бiльшим смиренням.

 – Ми iснуемо в iншiй системi, збагнiть. Часовi парадокси для нас – джерело енергii.

– Я можу повернутися? – скоромовкою спитав Крокодил. – Забрати свою заяву? Переграти все назад?

– Теоретично – так, – чоловiчок спохмурнiв. – Та практично – ви не маете чим сплачувати цю операцiю. Вам скiльки рокiв, двадцять шiсть?

– Двадцять сiм.

– Однаково. Готових рокiв не стане, щоби сплатити новi неминучi погодження й довiдини, а головне – телепортування назад, ще й з огляду на просторовi збурення.

Довелося б узяти половину життя в кожного з ваших батькiв… І вся справа на таких умовах утрачае сенс.

Крокодил постояв трохи, слухаючи дзвiн у вухах.

– Ви даремно туди хочете, – м'яко сказав голографiчний. – Ви ж сам чули: на Землi у вас немае майбутнього. Можливо, що й у самоi Землi з нею, е-е, не дуже.

– Чому? Що там сталось?

– А що завжди стаеться на Землi? Хм… Коли чесно, я не готовий вам вiдповiсти. Додатковi iнформацiйнi запити не долучено до контракту.

Мiж iншим, ми досi з вами не вирiшили, iдете ви на Лiмб чи на Раа.

Знову замерехтiли барвистi напiвпрозорi картинки.

Крокодил зажмурився – i навмання тицьнув пальцем.

* * *

– Ласкаво просимо на Раа, – сказав сухорлявий мужик рокiв сорока, вусатий i смаглявий, схожий на уродженця Латинськоi Америки. – Я офiцер мiграцiйноi служби.

Крокодил вийшов iз капсули й сiв просто на траву. Ноги не тримали.