Мігрант

– Я давно хотiла кудись поiхати, – зiзналася вона Крокодилу. – Тiльки не знала куди. І грошей не було. Квартири не було, жили в найманих весь час… Інодi кутки винаймали… Знаеш, коли я опинилася в цьому iхньому офiсi, я просто в скоки пiшла, iй-богу. І Борковi теж тут одразу сподобалось.

Вона всмiхнулася – й одразу змолодiла рокiв на десять:

– Тут нiчого не треба боятися. Майже немае хвороб, а захворiеш – вилiкують, чи рак, чи щось iнше. Пiд машину потрапити не можна: усе розумне, все на автоматах. Нi воен, анi бандитiв, анi катастроф.

Дуже добре.

– Давно живете?

– Пiвтора року. А здаеться, нiби все життя.

Крокодил швидко порахував подумки, знайшов невiдповiднiсть у датах i враз пригадав слова Веня: «iз сiмейних бiльше беруть за вiзу». «Так, це парадокс. Але тiльки в межах локального часу й локального простору…»

– За домом не сумуете? – спитав, щоб перервати надто тривалу мовчанку.

– А за чим, власне, сумувати? – Вона знизала плечима. – За чим сумувати – за життям паскудним, коли гаруеш на трьох роботах i кiнцi з кiнцями насилу зводиш? Борка в школi весь час дражнили… Вiн заiкався, розумiеш, i характер такий… тихий.

А тут, iз iхньою мовою, перестав заiкатись.

– Йому сiмнадцять? Вiн складатиме тест на повне громадянство чи вже склав?

Крокодил одразу зрозумiв, що спитав не те. Жiнка, що досi привiтно всмiхалася, змiнилась на обличчi:

– А нащо? Нащо цi тести? Нам не треба. Коли приiхали, мене запросили при мiсцевому приписатися, чи що. Я задоволена, й Борко буде при ньому.

Ми вже подали заявку. Борковi дадуть ресурс на освiту, вiн пiде на курси, скiнчить – одержить роботу. Навiщо йому якийсь тест?

Крокодил хотiв змовчати, але не втримався:

– Вiн же матиме статус залежного!

– То й що?! – спитала вона вже неприязно. – Це тобi не Земля! Це на Землi ти вiд усiх вiльний, хочеш – подихай iз голоду. А тут пропасти не дадуть!

– Я нiчого такого не мав на увазi, – пробурмотiв Крокодил. – Я просто спитав.

Жiнка обвела його скептичним поглядом:

– Ти б перевдягнувся.

Я вже й забула, якi вони, цi штани, на вигляд, джинси тобто. Бруд на них збираеться, рвуться, сохнуть довго… Надягни мiсцеве, одразу iншою людиною себе вiдчуеш.

– Добре, – сказав Крокодил.

Питати в жiнки, вилученоi в двi тисячi шостому, що станеться на Землi в двi тисячi дванадцятому роцi, вiн не став.

– Борковi б iще дiвчину наглянути, з наших, iз мiгрантiв, – сказала вона м'якше, нiби застидавшись, що так спалахнула. – Шкода, мало нас.