Мігрант

Вiн став подумки зважувати вiдстань до мiста i можливий маршрут, але кабiна, повернувши ще раз, шкрябнула дном камiнь i зупинилась. За секунду вiдчинилися дверi.

Крокодил насторожився. Йому сказано було «виходити, коли дверi вiдчиняться», але ж не в порожнiй лiс виходити?! Вiн уявляв станцiю, перон, щось таке, мiсто, хоча б селище…

Кабiна стояла, пiднявши дверi, наче руку в салютi. Крокодил визирнув назовнi. Майже одразу йому перед очi кинувся маленький жовтошкiрий чоловiчок, по-товариськи поманив до себе:

– Ти, той, Андрiй?

– Я, – прохрипiв Крокодил i вийшов.

* * *

– Я рiдну мову забув.

– А яка твоя рiдна?

– Росiйська.

– Ну, зрозумiло, вони ставлять нову мову на ту основу, де стояла рiдна. Ось у мене рiдними були ханьська i бай, а ще десяток вивчених!

Землянина звали Вень. На своему вiку йому випадало називатися як завгодно, зокрема Йваном та Едом. Емiграцiя на Раа була не першою за життя; йому багато разiв доводилося поривати з минулим i переiздити далеко.

Вiн жив у Європi, в Америцi, в Австралii, i взагалi, простiше перелiчити земнi континенти, де вiн не жив.

– Що сталося на Землi? – найперше спитав Крокодил.

– А що сталося?

– Чому ми емiгрували?

– А чому люди емiгрують? – Вень усмiхнувся, очi перетворились на щiлинки. – Шукають, де краще.

– Я не уявляю, що мало статися, щоб я емiгрував iз Землi.

– Невже? – Вень осмiхнувся. – Думаю, показали тобi привабливi проспекти, фiльми якi-небудь, i ти захотiв побачити Всесвiт.

– Навряд чи, – Крокодил вiдвiв очi. Земляк здавався йому бiльшим чужинцем, анiж смуглолиций офiцер у мiграцiйному офiсi. – Ось ти – чому емiгрував?

– Я? Менi, мабуть, сказали, що на Раа податки нижчi, за квартиру менше платити, а платня бiльша, – вiн блиснув жовтуватими зубами. – Я й поiхав.

– Скажи: що тепер на Землi? Зв'язок можливий?

– На Землi динозаври, – помовчавши, зiзнався Вень.

– Що?!

– Ну, я, коли влаштувався, теж став вивiдувати. Тут немало наших, взагалi.

Тобто землян. І виявилося, що актуальний час на Раа вiдповiдае нашому Юрському перiоду. Ми емiгрували в далеке минуле Раа… минуле вiдносно нашого часу. Усе вiдносне, як сам розумiеш, – Вень доброзичливо кивнув. – Тут добре. На Лiмбi, мабуть, теж непогано, але тут краще.

– На Лiмбi – теж минуле? Чи майбутне? – спитав Крокодил безнадiйно.

– Там, де ти, завжди Тепер, – коли Вень смiявся, зморшки на його молодому обличчi глибшали.