Мідний король

– Навiть пацюкiв?

– Так. Що з тобою?

– А гекса?

Бiблiотекар пiдрiзав край павутиння ножицями, схожими на знаряддя тортур. Пiдiйшов ближче. Золотий був на пiвголови вищий за свого гостя, хоча серед замковоi варти Розвiяр уважався «довготелесим».

– А що ти знаеш про гекса, Резвi-арр?

– Називай мене моiм iм’ям, – вiдповiв розсерджений Розвiяр. – А не прiзвиськом, що сам i вигадав.

– Зрозумiло. – Золотий кивнув. – Ти нiчого не знаеш про гекса. Ти взагалi нiчого не знаеш про свiт, тiльки пам’ятаеш напам’ять записанi кимось рядки.

І, повернувшись, вiн пiшов уперед, пiдсiдаючи пiд сiрi полотнища, iнодi пiдрiзаючи напнутi нитки, маневруючи серед повитих сiткою стелажiв. Розвiяр, стиснувши зуби, пiшов слiдом за ним. Усерединi не залишилося нi свободи, нi навiть спокою: йому слiд було знати заранi, що бiблiотекар у Фер – Золотий, тодi вiн пiдготувався б i не втратив самовладання.

Щоб повернути душевну рiвновагу, Розвiяр згадав свiй лiс. Замiсть сивих полотнищ павутиння – зеленi лiани й коричневi стовбури, мох, трава, озера й свiтлячки…

– Пiдiйди сюди, – покликав його бiблiотекар.

Розвiяр глибоко зiтхнув; цей Золотий не мае над ним влади, Розвiяр не раб його i не пiдлеглий, хай каже, що хоче.

– Поглянь, – бiблiотекар провiв ножицями по товстому шару павутиння. Розповзлися рванi краi, вiдкрилася чарункова полиця, у кожнiй чарунцi лежав сувiй, схожий на товсту шкiряну трубку. – Це сувоi з людськоi шкiри. Дуже цiннi, кожен у единому примiрнику…

– Зi шкiри людей?!

– Так.

 – Очi Золотого знов помiняли колiр, з медових зробившись шоколадними. – Гекса пишуть своi книжки на шкiрi ворогiв. Це своерiдна, дуже розвинена лiтература – вони не тiльки увiчнюють перемоги, але й, скажiмо, складають вiршi. Вони дуже чутливi, часом сентиментальнi i не соромляться проливати сльози над зiв’ялою квiткою.

Розвiяр пiдiйшов ближче. Сувоi були великi й маленькi, свiтлiшi й темнiшi, кожен перев’язаний стрiчкою з вицвiлого шовку.

– Дозволь менi…

Слова вирвалися самi. Розвiяр уявив, як розгортатиме сувiй «зi шкiри ворога», i затнувся.

– У мене е робота, – сказав вiн глухо. – Я прийшов сюди у справi.

– Так, – бiблiотекар кивнув. – До речi… Наступного разу, коли ти не працюватимеш, коли тобi знадобляться грошi – приходь знову. Хазяiн цього багатства, чудовий пан на iм’я Нiготь, не протестуватиме, якщо хто-небудь перепише книги гекса на бiльш звичний нам папiр.