Мідний король

Ще за годину його застав за цим заняттям сотник Бран; постояв за спиною, посопiв, потiм рiшуче пiдiйшов i, лаючись, став виправляти хват на тятивi, поставу нiг, поворот голови, i Розвiяр зрозумiв, що його прощено.

* * *

Джаль вiддiлилася вiд стiни i встала перед ним, коли вiн, ледве живий, тягнув ноги з вечiрньоi бiганки.

На нiй була та сама жовта полотняна сукня з зав’язками коло горла. Вона нiчого не казала, просто стояла, заступаючи коридор, i бiльше не всмiхалась.

– Навiщо ти тут? – спитав Розвiяр.

Вона притисла до запалих щiк стиснутi кулаки. Дивилась на нього й мовчала.

– Ти чого? – тихо спитав Розвiяр.

– Я тебе чекала, – сказала Джаль. – Думала, ти прийдеш. Запитувала… Думала, тебе вбили…

– Ще чого. – Вiн почував усе бiльшу нiяковiсть. – Не вбили. Подряпали.

– Як тебе звати? – спитала Джаль.

– Що?!

– Як тебе звати? Тебе всi кличуть по-рiзному, то «малий», то «гекса», то «любчик»… Ти навiть не сказав менi… iм’я.

– Навiщо тобi? – спитав Розвiяр по дуже довгiй паузi.

Вона опустила руки:

– Просто щоб знати.

– Розвiяр. Так мене звати, – сказав вiн повiльно.

Вона всмiхнулась – але не звичною напруженою, винуватою усмiшкою, – вiдверто, майже радiсно:

– Красиве iм’я. Тепер я буду так називати тебе. Коли я стану про тебе думати.

– А навiщо про мене думати?

Вiн розумiв, що говорить нiсенiтницi, але нiчого не мiг iз собою вдiяти.

– Ти бiльше не прийдеш? – тихо спитала Джаль.

– Не знаю.

– Розвiяр… Утечiмо?

– Вибач.

Вона хотiла сказати багато, але мовчала й дивилась на нього. Пiд цим поглядом вiн згадав приреченого звiруiна. Той теж хотiв говорити, i розумiв, що це марно, i вiдчував, як збiгае остання мить.

– Що, Джаль?

Вона все ще всмiхалась.

* * *

Уночi вiн не спав, попри втому. Крутився, ходив пити воду, довго стояв у коридорi, потiм сидiв, притулившись спиною до стiни. Поривався iти до «птахiвнi». Вертався. Слухав хропiння вартiвникiв, що вiдпочивали. Брала дрiмота, а вiн прокидався: йому ввижалася тонка фiгурка в жовтiй сукнi, що летiла зi стiни.

Другого дня вiн побачив ii: Джаль мела коридори жорстким вiником iз пiр’я i не помiтила Розвiяра.

* * *

– У мене е для тебе робота, маленький гекса.

Володар приймав Розвiяра в примiщеннi, де той перше нiколи не бував. У вежi, на страшнiй висотi над ущелиною, рiс пишний сад, i крученi рослини обплiтали своiми пагонами стiни, решiтки на вiкнах i ажурний банеподiбний дах.