Мідний король

Про слiди зубiв скельних черв’якiв. Про магiю; чи був магом старий Маяк? Навряд щоб. Чи може сам володар виявитись магом? Цiлком можливо, це багато що пояснило б. Чим вiн платить своiм людям? Звiдки приходять продуктовi каравани? Як далеко звiдси до кордонiв Імперii, i чи витримае замок проти атаки з повiтря? І чи можна його здолати, а якщо можна, то як?

Вiн навiть заснув – за кiлька хвилин до того, як по нього прийшли. І ось тепер стояв на напiвкруглому балконi, боячись повiрити цiй удачi. Володар вiдпустив варту, вони зостались удвох, i руки в Розвiяра вiльнi, а володар не дивиться на нього.

– Не здумай стрибати на мене. Помреш тяжко.

Розвiяр ледь здригнувся. Щоб перевершити цю людину, щоб захопити його розполохом, знадобиться вся Розвiярова воля та хитрiсть.

І вiн примусив себе розслабити аж до тремтiння напруженi м’язи.

– Учора ти не був таким лютим, – сказав володар. – Тобi було досить самого життя, навiть не свободи. Тепер ти передумав?

– Нi.

– Дуже добре. Скажи: звiдки ти знаеш про личинок вогнянки? Звiдки ти знаеш, якщо навiть серед моiх людей з цiею таемницею звiренi тiльки найнадiйнiшi?

Розвiяр уривано зiтхнув.

– І не думай брехати, – уривчасто кинув володар. – Раби шепотiлись у темницi? Чи наглядачi?

– «Коли трiсне шкаралупа – вийде вогняний звiр на свободу, i стане служити тобi три днi й три ночi, скоряючись словам i бажанням, – вимовив Розвiяр. – Його не вражае нi стрiла, нi клинок, з твоеi волi уб’е й одного ворога, i сотню.

Неуважний володарiв погляд зiбрався в точку, як свiтло в склянiй лiнзi. Розвiяр дивився йому в очi, стараючись не клiпати.

– «Повчальне казання про людей, звiрiв та iнших тварей», – сказав володар iз дивним притиском. – Ти умiеш читати?

– Я переписувач книг… був.

– Цiкаво. – Володар сiв рiвнiше, сплiв на колiнi довгi жовтуватi пальцi. – Ось користь освiти… Як сталося, що ти перестав бути переписувачем?

– Я з дитинства був рабом в одного письменного пана на iм’я Агль.

Розвiяр говорив, долаючи хрипоту. Болюче вiдкашлювався й продовжував розповiдати. Володар слухав, очi його горiли все яскравiше, шрам поперек губiв ставав темнiшим i помiтнiшим.

– Ти гекса?

– Наполовину… Так кажуть.

– Та й дурень був твiй колишнiй хазяiн… Кажи далi.

Розвiяр розповiв усе не ховаючись.