Магам можна все

Дверi вiдсунулися не одразу; iмпульсивний барон навiть спробував зламати iх, хоча з першого ж погляду було зрозумiло, що виломити цi дверi до снаги хiба що барильцю з порохом.

Кiнець кiнцем замок пiддався. Ятер востанне витер лоба – спершу мокрою хусточкою, потiм рукавом камзола. Повернувся до мене; грiзному барону було дуже страшно в цю хвилину, менi навiть подумалося, що якби засув не став коритись – спадкоемець-самозванець зiтхнув би з полегкiстю…

Я вiдтрутив Іла з дороги, вiдсунув засув i ввiйшов до зали першим.

Так, барон-мисливчик дуже спiшив стерти всяку пам’ять про татуся. Майже нiщо не нагадувало про те, що примiщення колись було старому за спальню й кабiнет: стiну мiж кiмнатами зруйновано до решти, меблi винесено, пiдлогу за ново покрито керамiчними плитами, а стелю – мозаiкою з рiз них сортiв дерева. Стiни ряснiли гобеленами, як старовинними, майстерними й утiшними для ока, так i новими, виготовленими нашвидкуруч, натхненно-потворними. Гадалося, що кожен, хто вперше ввiйде до мисливськоi зали, завмре, уражений красою мисливських трофеiв (десяток сумних оленячих голiв, набитi ватою пташки рiзного розмiру й опудало кабана, виготовлене з порушенням технологii, через що тварина здавалася в пiвтора раза бiльшою, нiж була за життя), а також зачарований блиском зброi (стiйка для спи сiв та рогатин, два арбалети на стiнах i кiлька бойових клинкiв, нiяк не дотичних до полювання).

Я зупинився на порозi. Важкi штори на вiкнах утримували ззовнi свiтло лiтнього ранку, i тому я не одразу помiтив старого – тим бiльше що вiн убраний був у все чорне, нiби ворон.

За моею спиною шумно сопiв спадкоемець-самозванець; скрипнули дверi, що замикались тепер iзсередини.

– Доброго ранку, батьку, – сказав Іл над усяку мiру фальшиво.

Старий не вiдповiв. Лице його лишалося в тiнi.

Запала мовчанка; я вiдчув – уперше вiдтодi, коли Іл де Ятер вiдкрився менi з цiею iсторiею – вiдчув острах i нiяковiсть, неначе грудей моiх торкнулася зсередини маленька пазуриста лапка.

Я прекрасно знав звичаi родини де Ятерiв – адже нашi предки жили бiк у бiк ось уже декiлька поколiнь. Я добре знав, як ставився до своеi сiм’i Дол де Ятер – ось цей самий раптовий старець. Певний час ми з Ілом дружили дуже тiсно – я був чаклун i син чаклуна, переконаний, що свiт iснуе виключно для моiх потреб. Іл був спадкоемець шляхетного роду, гарне й сильне хлоп’я, забите й залякане далi нема куди.