Магам можна все

І хтось – вона не пам’ятае його обличчя – щось робив з нею. Потiм у ii пам’ятi щось урвалось. Вона отямилась на перехрестi, за сотню крокiв од нашого дому. І на шиi в неi було оце.

«Оце» було кулоном. Масивним, завбiльшки майже таким самим, як у старого Ятера. Не яшмовим, а сердолiковим, жовтаво-рожевим. І замiсть вишкiреноi морди з каменя дивилися самi очi – напруженi, трохи банькатi. Одне трохи вище, друге трохи нижче. Нелюдськi очi; колись я бачив у звiринцi нещасну стару мавпу – пам’ятаю, вона глядiла дуже схоже.

Кулон лежав тепер на пустому столi; менi не треба було вдивлятися, щоб уловити щiльну хмарку чужоi сили в цьому рожевенькому каменi.

– Сердолiк не пiддаеться такiй обробцi, – сумним голосом сказав парубок; я продовжував вважати нiчного гостя парубком, незважаючи на те що пiд капелюхом у нього виявилася чимала лисина. – Я ювелiр. Я знаю.

– Ви маете рацiю, це магiчна рiч, – погодився я обережно.

Я все тепер старався робити дуже обережно. З тiеi самоi митi, як я роздивився кулон у руках нiчного гостя, всерединi мене не стихало свербляче передчуття великоi вдачi; певно, такий гарячий лоскiт мучить нiс собаки, який щойно натрапив на слiд.

– Ця рiч, – мiй спiврозмовник бридливо опустив кутики губ, – е величезним доказом. Шлях до злочинця, поряд з яким усi лiсовi горлорiзи будуть просто дiтьми… А що традицiйне правосуддя…

– Я зрозумiв, – можливо, я урвав його не дуже ввiчливо, одначе пiсню, яку вiн збирався завести, я вислухав уже мало не тридцять разiв.

 – Я прекрасно зрозумiв. Ви вважаете, що знайшли найкраще застосування для Кари; однак ваша дружина повернулась додому живою й вiдносно здоровою, тим часом як багато вчорашнiх моiх прохачiв утратили своiх близьких. Ідеться про людськi жертви, тим часом як ваша дружина…

– Їi покалiчили! – викрикнув вiн пошепки. – Їi використали для… напевно, ритуалу, ви на цьому краще розумiетесь, адже ви маг, а не я!..

– Але ж вона при повному розумi, – сказав я примирливо.

 – Навiть якщо ii згвалтували – вона не пам’ятае про це, i…

Вiн глянув на мене так, нiби це я щойно просто перед його очима вчинив наругу над його дружиною.

– Ритуали бувають рiзнi, – сказав я вибачливим тоном. – Але, можливо, ii зовсiм…

– Їi не… не… гвалтували, – сказав вiн, i я вирiшив не перечити.

– Ось бачите, – кивнув я. – І зовнiшньо вона не…

– Не змiнилась, – вiн повагався, й тодi губи його склалися в щось на кшталт усмiшки. – Дивiться.