Королівська обіцянка

Подивилася на дошку й уперше зрозумiла, що намальованi Гарольдом вiзерунки – не що iнше, як вiдбиток людського пальця, збiльшений у стократ.

«Вiдьмина Печатка». Тепер зрозумiло, яким чином ота вiдьма запечатала вхiд у колишне царство мертвих.

Ох, зараз би поспати…

– Лiно, – сказав Гарольд. – Твое завдання – привести принцiв сюди. Де житимуть нареченi – у Королiвствi чи за Вiдьминою Печаткою – вирiшимо згодом. Головне – запам’ятай: п’ять принцiв. Повнолiтнiх. Бажано, як ти розумiеш, шляхетних, гарних, вiдважних…

– Ага, на тарiлочцi… – буркнула я, згадавши усмiшечку Фiлумени.

– …Але насправдi – байдуже яких. Аби тiльки принци.

– А як я довiдаюся, що принц справжнiй?

– Довiдаешся. Ти маг чи не маг? Обiцяй iм красунь-наречених. Обiцяй якi завгодно призи й нагороди – ми не скупитимемося на придане. Аби тiльки вони погодилися…

– Свiтае, – сказав Уйма.

За вiкном сiрiло. Гарольд нервувався.

– Менi треба йти. І вам треба теж. А я не встиг пояснити, розповiсти, дати якiсь поради…

– І жерти нiчого, – сказав Уйма.

– Там е лiси, – сказав Гарольд. – Там е овочi, риба, дичина. Уймо, ти вiдповiдаеш за те, щоб Лiна була нагодована.

– Угу, – сказав людожер.

– Ось, – Гарольд витяг зi столу важенький мiшечок, що подзенькував. – Не знаю, якi там грошi зараз в обiгу, але золото завжди стане в нагодi.

– Хтось пiдiймаеться по сходах, – сказав Уйма, потираючи вухо. – Далеко…

Гарольд перевiв подих:

– Зараз я вiдкрию Печатку, а потiм запечатаю ii своiм пальцем.

– Король, – сказав Уйма. – Це кроки короля.

Ми переглянулися.

– Що я роблю… – прошепотiв Гарольд. – Ой, леле, що я творю…

Вiн витяг свiчку з пiдсвiчника i хлюпнув на стiл трохи розплавленого воску. Утворилась маленька калюжка.

– Для того, щоб знову з’явитися тут, – охриплим голосом продовжив Гарольд, – треба повернутися до того мiсця, де вхiд… на тому боцi побачите… І розпечатати. Вiдкрити Печатку ось цим ключем.

Скривившись, вiн притулив до гарячого воску великий палець.

– Це ключ. Це мiй вiдбиток, яким я закрию Печатку iз цього боку. Заради Бога, не загубiть! Інакше нiколи не зможете повернутися, i ми нiколи не зможемо вам допомогти.

– Вiн iде сюди, – сказав Уйма.

Гарольд вiдклеiв вiд стiльницi кругляк з теплого воску зi своiм вiдбитком. Простягнув менi:

– Не загуби. Будь ласка.

– Що ти йому скажеш? – запитала я занепокоено.

– Я встигну втекти.