Королівська обіцянка

– Значить, ви обiцяли принцесам принцiв, заздалегiдь знаючи, що обiцянка нездiйсненна?

Дора ненароком зачепила зi столу великий шматок крейди. Гепнувшись на пiдлогу, крейда розлетiлася на багато часточок. Дора кинула мiтлу й схопилася лапами за голову.

– Хiба я самогубець? – тихо промовив Оберон. – Надiя була, i досить переконлива. Ось, наприклад, якби жителi островiв виявилися не людожерами, а пристойними людьми, i влада у них не вигризалась зубами, а передавалася у спадок – нашi принцеси давно були б одруженi.

Я пожвавiшала:

– Може, видати принцес замiж за людожерiв?

– Заманливо, – серйозно кивнув Оберон, – але обiцянка вiд цього не здiйсниться.

– А… взагалi-то принцеси можуть вибирати? Якщо ви приведете котрiйсь iз них принца, вона зобов’язана вийти за нього, навiть якщо вiн горбатий?

– Якщо горбатий – можна вiдмовитися. Але якщо у нього прищ на носi, або вiн ревнивий чи сварливий – принцеса все одно повинна вийти за нього замiж, iнакше вiдразу втратить звання сестри-охоронницi.

– А якщо принц, примiром, удiвець?

– Не мае значення. Принцеса зобов’язана за нього вийти.

У головi у мене замелькали кольоровi картинки. (Тодi вони навiть не здавалися менi страшними, навпаки: на секунду я повiрила, що знайшла вихiд. Це ж простiше простого…)

На моiх устах заграла дурненька посмiшка. Думки, що без дозволу залiзли в моi мiзки, були смiшними й бридкими водночас. (Тiльки б Оберон не здогадався, про що я подумала…)

Та головне – надiя е.

– Ваша величносте, а якщо принцеси самi, з доброi волi, повернуть вам вашу обiцянку?

Оберон уважно поглянув на мене. Зрозумiв вiн чи нi, що за iдея у мене народилася?

– Вони не повернуть, – сказав вiн нарештi. – Знаеш, як тiльки навколо рознеслися чутки про сестер-охоронниць, до нас юрмами посунули рiзнi претенденти. Але жодна з п’яти принцес не промiняла мрii про майбутнього принца на сiмейне щастя тут i зараз.

– Зрозумiл-ло, – я закусила губу.

– З нареченими?

– Із принцесами!

– Про що?

– Про те, що так поводитися – кепсько!

– Я дав iм обiцянку. Як менi пояснити, що чекати на ii виконання – кепсько?

– Можна, я з ними поговорю? – запитала я недбало.

Лишенько, як менi було страшно, поки чекала на вiдповiдь!

– Не варто, Лiно, – сказав король, i мое серце гухнуло в п’яти. – Хоча… Як хочеш.

Я перевела подих. Надiя змiцнiла.