Ключ від Королівства

Бо коли пiсня обiрвалася, вiн майже вiдразу зменшив швидкiсть, перейшов знову на рись i потiм на крок. І вчасно – я, наче мiх, готова була звалитися додолу.

Пiдскочив Гарольд, сердитий, як оса:

– Здурiла?

– А що, не можна?

Вiн пробурмотiв щось пiд нiс i поiхав уперед.

* * *

– Скажiть, майстре, а в нас сьогоднi буде перший урок?

Пiд час денного привалу я вже пригледiла собi зручний камiнь, щоб залiзти на коня, i тому почувалася впевнено. А Гарольд, почувши мое запитання, аж збуряковiв на виду й уткнувся в свою миску, вдаючи, що оглух.

Я давно помiтила: у школi зазвичай дражнять тих, хто дуже ображаеться на дражнилки. Коли Зайцева знущаеться з мене – я на стiну лiзу вiд злостi. І тут же наступноi перерви можу сама дражнити Батона. Чесно кажучи, вiн противний – давить жукiв просто для задоволення, б’е собак ногами, а ще вiн – ябеда. Його таки треба дражнити – може, перевиховаеться. Менi приемно, коли вiн реве розлючено, – такий же ж гад…

Вiд самоi думки про Батона щось шкрябонуло в моiй душi.

Я обхопила руками колiна. Гарольд давно доiв свою кашу, його миска була порожня, але вiн чомусь водив ложкою по дну, неначе йому подобався дражливий звук вiд дряпання по металу.

А може, i нема у мене нiяких магiчних здiбностей?

Я розколола нiж Оберона на двi частини – поглядом. Точнiше, це вiн менi так пояснив. А може, сам Оберон його й розколов? Щоб я повiрила в себе?

Якось дивно: хiба може король лукавити? Навiть думка ця обурюе.

Гарольд вiдставив миску вбiк. Вiн виглядав жалюгiдно – червоний, розпатланий, i здавався зараз ображеним пiдлiтком. І дарма: на скривджених, кажуть, воду возять.

А якщо в мене немае магiчних здiбностей, що тодi? На площi голову не вiдрубають – Оберон обiцяв. А от вiдправити в обоз до кухарiв – чистити картоплю, мити посуд – запросто.

І це не так уже й погано, до речi. Вдома я тiльки те й роблю, що чищу картоплю та мию посуд.

Та все ж таки образливо. Нiяково перед принцом. Одне дiло – маг дороги, i зовсiм iнше – якесь дiвча на побiгеньках.

– Скажiть, майстре, – почала я дуже ввiчливо (й навiть улесливо).

– Ну що?

Я продовжувала, вiддано зазираючи йому в очi:

– А якщо в день проводити по три початковi уроки – на тиждень це скiльки вийде? Тричi по сiм – двадцять один.