Ключ від Королівства

А раптом цей дядько за мною в лiфт заскочить?

Може, зачекати матiр бiля гастронома на розi?

І тут я розiзлилася. З якого це дива я – втомлена, змучена, голодна (а менi ще й урокiв стiльки вчити) маю отут стирчати пiд дощем через якогось чмиря?

Я розвернулася i… пiшла йому назустрiч. Думала, вiн пройде мимо – еге, витрiщився просто на мене!

– Чого вам, дядьку? – кажу грубо так. (А як iз ним iще розмовляти?)

Думала, вiн здивуеться: мовляв, що таке, я iду собi в своiх справах…

Та вiн навiть прикидатися не став:

– Треба поговорити.

Я вiд такого нахабства трiшки злякалася. І раптом вiн як ухопить мене за лiкоть, як смиконе кудись – я ледве на ногах устояла! (А може, й гепнулася б, якби вiн мене не втримав.)

У цю мить повз нас на повнiй швидкостi прогуркотiв тролейбус, у калюжу колесами – гуп! І те мiсце, де я щойно стояла, обдало брудною водою, нiби з поливальноi машини.

Незнайомець мене вiдпустив.

– Ходiмо, – каже.

Я поправила рюкзак – здаеться, неначе кiлограмiв сто важить.

Я попленталася поруч. Точнiше, я пiшла собi додому, а вiн зi мною – нога в ногу. Не вiдстае. Але мовчки.

Я не витримала:

– Ну, кажiть уже!

– Що?

– Починайте!

– Та я й не знаю, з чого почати…

Якось дуже щиро у нього це вихопилось. Коли наша керiвничка каже: «Я навiть не знаю, що тобi сказати…» – це такий собi прийомчик, одне слово, – брехня. Чудово вона знае! Ось ти, сяка-така, шкiльну форму не одягла, на фiзкультуру спiзнилася, бiологiчцi знову нагрубiянила…

А цей дядько i справдi начебто не знав, що сказати.

– І навiщо ви за мною… йдете?

– Бо дуже важливо, щоб ти менi повiрила.

– Чому б то я вам маю вiрити? Я вас уперше бачу!

І зиркнула на нього – знизу вгору. Вiн, звичайно, не схожий на тих мерзотникiв, якими нас у школi лякають. Хоча лиходiй мае таки виглядати приемно – щоб не викликати пiдозр. А ще – зачаровувати жертву…

– Ну, – заговорив вiн знову, – почну з того, що мене звати Оберон… Але ти менi, звичайно, не повiриш.

– Оберон. Аргон, неон, криптон, ксенон… – несамохiть зiрвалось у мене з язика. У нашому кабiнетi хiмii таблиця Менделеева висить, – здоровенна, на всю стiну. Знiчев’я я ii напам’ять вивчила. З тих назв класнi iмена виходять… Примiром, командир космiчного корабля – Барiй Рубiдiйович… Прикольно, правда ж?

– Скажи, будь ласка… а що ти отам зробила? На зупинцi?

У мене знову мурашки по спинi забiгали.