Ключ від Королівства

Чим бiльше магiв у караванi – тим безпечнiший шлях, тим бiльша ймовiрнiсть, що всi дiйдуть до нового мiсця живими й неушкодженими.

Отже, Лiно, я пропоную тобi посаду молодшого мага дороги в Королiвствi. Ти або погоджуешся – i тодi завтра вирушаеш разом iз нами або не погоджуешся. Тодi один крок – i ти вдома. Однак пiсля цього я вже нiколи бiльше за тобою не прийду… Ти вiдповiси вiдразу, чи дати тобi час на роздуми?

– Але… – у мене раптом затрусилися колiна. – Я ж нiчого не вмiю… І звiдки ви взяли? Це через той випадок на зупинцi, так? Та я пiсля того намагалася знову щось таке зробити, проте нiчого не виходило! Навiть якщо я й маг, я… у мене… не вийде! Менi ж тiльки тринадцять! Може, потiм, коли я подорослiшаю…

Я говорила й говорила, а вуха у мене палали все сильнiше й сильнiше.

Менi хотiлося заритися в пiсок, що був пiд ногами. Краще б Оберон нiколи мене не зустрiв, не привiв у Королiвство, тодi б я так не зганьбилася. (Цю мить я згадуватиму, мабуть, до старостi – яка ж я була боягузка й дурепа…)

Оберон витягнув щось iз шухляди столу й пiдкинув на долонi.

Я вiдвела погляд вiд нього, проте на руки глянула. А вiн уже тримав здоровенний кинджал iз тонким лезом.

І наступноi митi, майже не замахуючись, метнув кинджал у мене!

Вiстря летiло просто в мое лiве око.

І як я примудрилася не напудити в штани? (Чесно кажучи, ще трохи – i стала б моя ганьба очевидною…)

А так – я просто заволала, як скажена, й вiдштовхнула цей триклятий кинджал… (Я так i не зрозумiла, як.) Кинджал на мить уже завис перед моiм обличчям, а потiм розколовся вздовж на двi чiткi половинки – праву й лiву.

І обидвi половинки кинджала беззвучно впали в пiсок бiля моiх нiг.

У мене аж мурашки сипонули з голови до п’ят, i в головi щось стислося. (Може, це мiзки моi курячi зiщулились?)

– А ти кажеш – не виходить, – серйозно зауважив Оберон. – Вродженi данi в тебе наявнi. Та якщо не розвивати – так i зникнуть рокiв пiд вiсiмнадцять.

Я подумала: може, вiдмовитись вiд усього цього? Заридати? Або нехай додому негайно повертае?

Я не заплакала.

Тiльки сказала докiрливо:

– Ви ж могли мене вбити…

– Нiсенiтниця, – вiн посмiхнувся. – Поглянь…

Оберон витяг iз шухляди ще один кинджал i, перш нiж я встигла злякатися, метнув просто в бридку маску. Мить – i кинджал знову опинився в його руцi. Я не встигла збагнути, як воно так вийшло, однак маска висiла неушкоджена – така ж гидка, як i ранiше.

– Це такий кинджал?

– Нi, це я так кидаю… І ти так зможеш.