Господар колодязів

– Кепсько з торгiвлею?

– Яка вже торгiвля! – Дiд стояв, прихилившись до стiни, i байдуже дивився, як Юстин розпрягае коня. – Прийшли верхiвцi – бути бiдi, пам’ятаеш моi слова?

– Що ж сталося? – Юстин намагався говорити якомога недбалiше, тодi як руки чомусь починали тремтiти. Кiнь, якого дiд зазвичай берiг, тепер почувався погано: мокрий, заморений, зi слiдами батога на спинi.

Його немилосердно поганяли.

– Наш ось вiйну затiяв, – мовив дiд глухо.

Юстин не захотiв перепитувати.

– Вiйну, – продовжував дiд iз огидою. – Жди рекрутського набору!

У голосi його звучав жах, який не вдавалося приховати.

* * *

– Що ти робиш? – запитала Анiта.

Юстин насилу розiгнув спину. Подивився вгору; побачив франтiвськi шкiрянi туфлi, ноги, що стоять у травi бiля свiжовикопаноi ями, так близько до краю, що обсипалися чорно-рудi грудки.

– Що ти робиш? – повторила Анiта стурбовано. – Це що, могила? Хтось помер?

– Це моя могила, – сказав Юстин знехотя.

– Що?!

Перш нiж вiн устиг заперечити, вона легко зiстрибнула до нього, на дно ями, в глину.

– Що? Ти що, Юстине?

Йому захотiлося заспокоiти ii. Тому що вона справдi злякалася не на жарт.

– Рекрутський набiр, – пояснив вiн м’яко. – Приiдуть вербувальники, а дiд iм мою могилу покаже. Нi, – вiн усмiхнувся, – порожню. Але могилу треба спорудити за всiма правилами, щоб вербувальники повiрили.

Анiта насупилася.

– Рекрутський…

– Рекрутський набiр, – зiтхнувши, повторив Юстин.

Анiта без слiв спробувала вибратися з ями, але волога земля проминалася пiд носками туфель, i ноги зiсковзували, залишаючи борозни на стiнi Юстиновой могили. Вiн допомiг iй; пiд свiтлим одягом, зшитим iз дуже тонкоi, дуже м’якоi тканини, напружувалося тепле туге тiло, i коли Анiта вибралася нарештi нагору, Юстину стало шкода, що дозволений дотик закiнчився.

Потiм вiн побачив, що на свiтлiй сукнi залишився слiд його брудних долонь. Йому зробилося нiяково.

– Я тебе забруднив…

– Дурниця, – Анiта сiла на траву.

Юстин вибрався слiдом – замурзаний, спiтнiлий, збентежений. Мовчки сiв поруч; Анiта обвела на землi коло – i вiдразу ж заговорила:

– Рекрутський набiр – це в солдати?

– Так. Наш затiяв вiйну… Знову. Наш князь.

Анiта звела брови.