Господар колодязів

– Значить, – сказав Юстин, – значить, сьогоднi ти захотiла повернутися сюди?

Анiта вiдвернулася:

– Так… Що тут особливого?

– А навiщо? За черешнями? Сподобалися?

Вона глянула на нього майже неприязно:

– Знаеш, якщо весь час жартувати однаково, то жарт стае чимось зовсiм iншим, тобi не здаеться?

– Ну вибач, – сказав Юстин, вiдчуваючи себе дурнем.

– Менi тут сподобалося, – сказала Анiта просто.

І в повнiй тишi цього ранку вони замовкли. Надовго.

Анiта сидiла впiвоберта до Юстина. Русяве волосся було розпущене, як у минулу зустрiч, але акуратно пiдiбране гребенями.

У мочцi рожевого вуха виблискувала зелена iскорка-сережка. Анiта дивилася повз Юстинiв погляд – удалину.

– Знаеш, – сказав Юстин, – напевно, тобi не слiд було ось так, одразу, розкривати свою таемницю аби кому. Інша людина могла б… образити тебе. Вiдiбрала б скельце, розбила…

Анiта здивовано на нього глянула:

– Ти думаеш, я дурепа? Я ж бачу, з ким говорю… Ти ж менi ковбасу принiс, ось якого дiдька ти тягнув ковбасу незнайомiй злодiйцi? Га?

– Напевно, твоя правда, – знiяковiло погодився Юстин.

 – Напевно…

Знову замовкли.

– А я сам залишився, – сказав Юстин. – Дiд поiхав на ярмарок… Ранiше завтрашнього вечора i чекати нiчого.

– Слухай, – пiсля паузи сказала Анiта, i голос у неi був майже урочистий. – Покажи менi, як ви живете, га?

* * *

Юстин побоювався, що Вогник не прийме неочiкувану гостю – але той, хоч i не радiв особливо, команди послухався i забрався пiд порiг, брязкаючи ланцюгом.

Анiта, як виявилося, зовсiм не боялася собак.

Вона захоплювалася козами, курми, вона заглядала в пiч, iз захопленням брала в руки грубi тарiлки та миски, залазила на лавку, щоб понюхати пучок сушених трав пiд стелею:

– Здорово!

Юстин соромився iхньоi з дiдом хати – убогоi, не дуже чистоi, сироi та темноi. Юстин не розумiв, де мала вирости дiвчина, що з таким iнтересом роздивляеться пiчний рогач. Проти Юстинового побоювання дiдовi «штучки» (заготовки для оберегiв, жаб’ячi кiстки, пiр’я дивовижних птахiв, клубки кольорових ниток i заговорений вiск) нiтрохи Анiту не зацiкавили.

Розмальованi дерев’янi ложки захопили ii куди бiльше; щоправда, за весь час, поки Анiта вивчала хату, двiр i сарай, мiж нею i Юстином не було сказано i двох слiв – Анiта щоразу зупиняла Юстина, коли той намагався щось пояснити:

– Потiм…

Потiм вони вийшли на подвiр’я, Анiта виявила бажання сiсти на землю, i Юстин пiдстелив iй рогожку.