Цифровий, або Brevis est

Голова була побрита наголо, але закривавлене лице ще можна впiзнати: орлиний нiс, шрам на вилицi, роззявлений криком рот… Рядки у вiконцi чату стрибали, мов скаженi – iшли зiзнання, зiзнання, зiзнання, Мiнiстр зiзнавався в злочинах, у вчинених i у вигаданих, у кутку сидiли писар та кореспондент «Нашого балу». Писар строчив, а кореспондент збирався, очевидно, просто скопiювати лог, умiстивши на першу сторiнку скрiншот з камери допитiв – оцю ось картинку з пiдвiшеним за ноги голим Мiнiстром…

Хтось чужий, перехопивши керування Мiнiстром, тепер брав участь у шоу.

Напевно, страта буде так само барвиста.

– Дякую, – сказав Арсен. – З мене досить.

Його нудило. Думка про те, що його вiртуальну оболонку голiсiньку пiдвiшено в камерi тортур, була нестерпна.

– Гра, – Максим провiв долонею по клавiатурi, наче погладив. – Видовище, шоу. Як би в них сайт не впав од напливу вiдвiдувачiв у суботу, в день страти.

– Ще трибуналу не було, а вже призначено страту?!

– Ти що ж, сумнiваешся, що трибунал пройде, як iм треба?

Арсен замружився:

– У мене… тобто в Мiнiстра е прихильники.

– Пiсля цих зiзнань?

– Багато хто менi завдячуе! У Мiнiстра е агенти, друзi…

– Були, – вкрадливо зазначив Максим. – Цю гру для тебе закiнчено. Змирися.

* * *

Весь наступний тиждень Арсена мучили фантомнi болi. Вiн бачив сни, якi мали снитися Мiнiстровi. Вiн ходив до школи, мов на каторгу.

У метро йому ввижалися чужi уважнi погляди; на щастя, до четверга вiн занедужав – або вдало прикинувся хворим, вiн i сам не розумiв. Батьки намагалися без потреби його не пресингувати – i Арсен окопався вдома, у своiй кiмнатi, з термосом теплого чаю на пiдвiконнi й вiдiмкненим модемом.

Вiн намагався читати. Слухав музику. Намагався скласти старий пазл з п’ятисот фрагментiв. Нiчого не виходило; в суботу, забувши всi обiцянки, Арсен вийшов у мережу, щоб заново створити непримiтного персонажа й з’явитися на страту Мiнiстра – щоб хоч у юрбi постояти.

Зв’язку не було. Дзвiнки в службу пiдтримки виявили, що пошкоджено кабель. Полагодити його ранiше понедiлка нiхто чомусь не брався.

Арсен лiг у лiжко серед бiлого дня. У нього була занадто багата уява: вiн бачив мiський майдан, розкiшний ешафот, споруджений зi свiжого дерева – аж краплi живицi виступали на струганих боках.