Дама Пік

Нiхто в палатi, само собою, не хотiв розсердити грiзного «пiддослiдного», який сидiв на своему стiльцi посерединi палати, й уважно стежив за порядком.

Сергiй став злiва вiд Славiка, по лiву руку бiля себе поставив одного з трьох задiяних пацанiв, двом iншим вказав мiсце навпроти, з iншого боку стiльця.

– Слухайте мене уважно i буква в букву точно повторюйте по черзi злiва направо те, що я буду говорити. Спочатку ти, потiм ти, i ти будеш останнiм, – вказав пальцем на кожного з помiчникiв.

– Коли ми скажемо все те, що належить, стиснете ось так, як я, кулаки, – при цьому Сергiй показав пацанам два мiцно стиснутих кулака з виставленими вперед здвоеними вказiвними i середнiми пальцями.

– Ти i я, – Серьога кивнув пацану, який стояв навпроти нього бiля правого плеча Славiка, – ми вiзьмемо цими пальцями його пiд лiктi, – вiн кивнув на Славка, потiм подивився на тих помiчникiв, що стояли вiд нього лiвiше, – а ви двое точно так само вiзьмете пiд колiна, i вiдразу ж почнемо пiднiмати вгору. Пiднiмемо на витягнутi руки вище наших голiв, пiсля чого вiдразу ж будемо повiльно опускати, i посадимо знову на стiлець.

Тiльки дивiться: пiднiмаемо i опускаемо повiльно i обов’язково серйозно i мовчки. Якщо е питання, то питайте зараз, я постараюся вiдповiсти i почнемо: час дорогий, – може повернутися вихователь.

– А як ми його так пiднiмемо, вiн же важкий? – вроздрiб запитали всi три «асистенти».

– Пiднiмемо, вiн легкий буде. – впевнено вiдповiв Серьога.

– Дивiться, не впустiть мене! – грiзно попередив Славка.

– А ти, Славко, закрий очi i постарайся не про що не думати.

– А навiщо очi закривати?

– Ну, розумiеш, якщо ти злякаешся, то до тебе тодi вiдразу повернеться твоя вага, i ми тебе не втримаемо.

– Як це я злякаюсь?! А ти сам не лякаешся менi це говорити?!! – почав пiдводитись Славiк.

– Закрий очi, просто повiр менi – я точно знаю, що так треба, а iнакше нiчого не вийде.

– Ну гаразд, я закрию. Дуже вже цiкаво, як воно у вас вийде.

– Все, ми починаемо.

А вам нагадую – всi мовчите, i щоб нiхто не засмiявся, iнакше ми це зробити не зможемо – ще раз попередив «глядачiв» Серьога.

Його обличчя стало перебiльшено серйозним, навiть можна сказати урочистим. Вiн обвiв уважним поглядом своiх помiчникiв, i, дивлячись в упор на того, що стояв лiворуч, вимовив:

– Принц помер.

Пiсля секундноi затримки той, зрозумiвши, що йому теж треба це проговорить, прочистив пересохле горло i простогнав:

– Принц помер.