Дама Пік

Вони дядька Вiталiя, ну, сина iх Вiтьку тобто, попередили, що можуть ночувати не вдома, адже вiн не маленький вже був, одну нiч в порожнiй квартирi переночувати не забоявся б.

Ну, так от, прийшов пiзно вночi дядько Вiтя тодi додому, i бачить, – точно: вдома немае нiкого. От i добре, думае, сам собi господар, можу, значить, прямо в квартирi покурити. Поставив вiн собi попiльничку на диван, кинув поруч пачку цигарок i прилiг. Втомився вiн тодi. Випивши, говорить, злегка був, – чарочку самогону на танцях у перервi потягнув, його друзi пригостили.

Одна чарчина – це дрiбницi, якби не натщесерце, то й зовсiм нiчого, а так вiн трохи захмелiв. Це я вам його розповiдь дослiвно передаю. Ну, от. Прилiг вiн, попiльничку собi на груди поставив, цигарку до губ пiднiс, i тут зрозумiв, що про сiрники забув. Нема чим прикурювати! Треба тепер цигарку вiдкласти, попiльничку теж; встати, пiти на кухню, узять сiрники… Справа – дрiбниця, але ж час вже до свiтанку йде, – третя година ночi, а вiн втомлений, танцi вiдiграв, дiвчину кудись далеко додому до неi проводжати ходив, дрiмота його долае. Зараз, думае вiн, я секундочку перепочину, i буду все ось це робити – попiльничку прибирати, вставати, i на кухню за сiрниками йти. Та й задрiмав, лежачи на спинi з незапаленою цигаркою, що стирчала з рота. Мiцно заснути вiн не встиг, – його розбуркав звук сiрника, що загорiвся прямо бiля його обличчя, i не тiльки звук, але i досить яскраве свiтло вiд нього навiть крiзь прикритi повiки. Сiрник загорiвся так близько, що вiн iнстинктивно втиснувся головою в подушку, щоб не обпалити вii. Кивнувши i пробурмотiвши слова подяки, вiн притримав двома пальцями лiвоi руки цигарку, прикурив… І ось тут до нього дiйшло! Дрiмоту i хмiль зняло враз! У квартирi вiн один! Щоб хтось вiдчиняв дверi, вiн не чув, в кiмнатах скрiзь порожньо, балконнi дверi на клямцi. Не маючи сил вiдвести очi, навiть клiпнути, наче в уповiльненому кiно вiн дивився, як абсолютно чорна рука, струшуючи, гасить сiрник i ховаеться пiд диван. Вiн i досi не може точно сказати, чому ця рука була чорна – чорнiше ночi без зiрок. Чи це була рукавичка, чи, може чорна шкiра як у негрiв; вона дуже швидко зникла з поля зору, не встиг до пуття розгледiти. Тiльки одне вiн стверджуе напевно: рука була щiльна, вiдчутна, жива, абсолютно реальна, але тiльки до зап’ястя. От е те мiсце, куди люди годинник надягають, а далi немае нiчого – порожнеча.