Якби все розпочати заново?

А тут для шкiльного жiноцтва, як щедрий дарунок долi, на горизонтi раптово з’явився вродливий молодий чоловiк. Розумний, веселий i енергiйний. І зовсiм не випадково темна i терниста дорога шкiльних коридорiв без манiвцiв привела прибульця до найбiльшого свiтлого кабiнету. Година його олiмпу пробила досить швидко. Без великих зусиль «Вiтьок» з тiсноi та галасливоi вчительськоi пересiв у зручне директорське крiсло на змiну старiй шефовiй, що йшла на заслужений вiдпочинок, вiдчуваючи у спину потужний виштовхувальний подих активного новачка.

Вiн дуже вдало i вчасно вписався в колектив. Школа була нова, склад учителiв – молодiжний, здебiльшого жiночий. «Вiтьок» доповнив його своiми вчительськими кадрами i розбавив мiцним чоловiчим духом.

Уже на початку навчального року порiг школи переступили новий iсторик, фiзик, военрук, учителi працi, креслення, фiзкультури i вседисущий та пролазливий завгосп. Так у школi запанувала атмосфера суцiльноi закоханостi. Невидимi, але фiзично вiдчутнi флюiди любовi, як легкi кольоровi метелики, зворушливо лiтали та майорiли по усiх шкiльних закамарках.

Старшокласницi так само жваво та iз симпатiею заглядали на нових учителiв- чоловiкiв, якi недавно закiнчили унiверситет i пiдходили iм як об’екти для любовного захоплення.

Історик Ігор Микитович на випускному вечорi закохався у випускницю Лiлю Євтушенко i зараз, через п’ять рокiв, сидiв поряд iз нею, своею дружиною. Перший рiк пiсля закiнчення школи вона нiде не вступила вчитись, а далi ii суцiльно захопив вир кохання. Через рiк неймовiрного любовного шалу вона поспiшно вийшла за нього замiж, через пiвроку народила сина. Наступного року привела на свiт ще одного. І от тепер Ігор вiдчував себе запишаним батьком родини, а «Руда Лiлька» – гоноровою сiмейною матроною, яка була в декретнiй вiдпустцi по догляду за дiтьми.

Дружина старости класу з цього приводу незлобно пожартувала:

– Лiлю! Мамуся ж ти наша багатодiтна! Та вже не дивись ти навколо таким козирем, не задирай високо голову, щоб часом корона не злетiла. Хоч злегенька опусти вниз свiй носик, бо ще трохи i ти або зашпортаешся i впадеш, або, навпаки, вiд запаморочення голови злетиш у хмарки.