Пов'язані Любов'ю

Але не судилось… Вона закiнчила лише восьмилiтку i повернулася додому.

Минули довгi роки, а вона все згадувала умовляння мами i тата:

– Данусю, дитинцю, та ти ж у нас одненька. Ну що тобi робити в мiстi? Поки вивчишся, то тiльки намордуешся: нi жити немае де! Та й iздити! Йой же, як далеко! І ми не зможе- мо до тебе приiздити також, ти ж знаеш – у нас господарка. Та для кого ж ми настарались усього? Та й худобину ж тримаемо! От вийдеш у селi замiж, та народиш дiти i будеш жити, як усi люди.

Ми замiрились тобi й хижу нову поставити, не будеш тулитися у невiстках та й з нами також. Будеш самостiйною господинею! Ми тобi й дiти допоможемо бавити.

Батьки залякали ii великим мiстом i тими труднощами, якi чатуватимуть на неi за кожним кутом. Та ii не треба було лякати, вона i сама боялася цього велелюддя й гаму. Зi школи iх возили на екскурсiю у велике мiсто, i Богдана увесь час так боялася вiдстати i загубитися мiж тих кам'яниць, що не вiдходила вiд учительки нi на крок i з усiею силою трималась за ремiнець ii сумки.

Потiм учителька порадила батькам:

– З Данусею слiд кiлька разiв поiхати окремо та поводити ii i показати всю велич i красу цього старовинного мiста, по брукiвках якого ходили галицькi королi, князi та iнший знаний люд…

Але зробити цього не було кому. ii тато, Микола, ненавидiв це мiсто, на що мав вагомi причини. Та й, крiм того, добрим батькам Богдани увесь бiлий свiт закрила господарка: корова, конi, свинi, городи та сiно.

Вони прожили свое життя тут, серед високих гiр, i iм будо достатньо цього життевого простору, вони думали, що iхнiй дитинi цього буде досить також. Але вони помилились…

Богдана слухняно залишилась у селi. Удень допомагала батькам по господарству, а коли сонце йшло вiдпочивати, дiвувала, як усi дiвчата. Довго парадилася (наряжалась) i збиралась iз подругами на кладку бiля рiки, де голоснi дiвки заводили своiх пiсень, на якi пiд вечiр приходили i сiльськi легiнi (парубки):

Чом ти не прийшов, як мiсяць зiйшов,

Як я тебе ждала?

Чи коня не мав, чи стежки не знав,

Мати не пускала?

– І коня я мав, i стежку я знав,

І мати пускала,

Найменша сестра, бодай не зросла,

– Сiдельце сховала.

А старша сестра сiдельце знайшла,

Коня осiдлала.

– Ой iдь, братику, до дiвчиноньки,

Котра тебе ждала.

– Тече рiченька невеличенька,

Схочу – перескочу.

Ой оддай мене, моя матiнко,

За кого я хочу.