Країна розбитих сердець

Але якби вiн запропонував iй вийти за нього замiж, вона б вiдразу покинула все i пiшла б за ним, хоч на iнший край землi. так Уляна думала, коли вони були разом. Як тiльки розставались, ii починало мучити сумлiння, що вона краде стiльки часу у своеi сiм'i. І тiльки той факт, що дiти вже зовсiм дорослi, трохи заспокоював ii совiсть. Вона не хотiла i не могла позбавити себе задоволення бачити Романа, хоч двiчi на мiсяць, бо кохала його до безтями i не могла подолати свiй потяг до нього. Чим би вона не займалась, думка пiдсвiдомо поверталась до нього – вiн заполонив усю ii душу.

…Того тижня вони не мали зустрiчатись, i Уляна зi спокiйною душею iхала у вiдрядження виконати завдання шефа та трохи розвiятись.

Чоловiк без великого ентузiазму зустрiв звiстку, що Уляна iде на цiлий тиждень, хоча вона забезпечила сiм'ю iжею майже до свого повернення. Дiти також незадоволено «покрутили носами». Але через годину змирились i заспокоiлись.

Уляна виiхала зi самого ранку i вже перед обiдом була на мiсцi. Керiвник познайомив ii зi своiм вiддiлом та видiлив робочий стiл, за яким вона могла працювати.

У мiстечку не було готелю, був тiльки якийсь занедбаний гуртожиток. Улянин шеф iз начальником вiддiлу, в який вона приiхала на перевiрку, завчасно домовилися запропонувати iй зупинитись у молодоi спiвпрацiвницi, яка мае невеликий приватний будинок, де живе сама, без батькiв. Їi мама померла декiлька мiсяцiв тому, а тата в неi не було. Вона неодружена, i Уляна iй не буде заважати. Крiм того, керiвник Галини, так ii звали, видiлив кошти, щоб було чим пригостити гостю.

Роботи виявилося достатньо, але Уляна хотiла закiнчити в суботу, а в недiлю вранцi поiхати додому. Працювала цiлiсiнький день, виходила тiльки на обiд i трохи швидше з роботи, щоб пройтись по мiстечку i побродити по магазинах. У своему мiстi завжди не мала часу. Тиждень на роботi, потiм дiм – прибирання, прання, готування – все, як у всiх. Тiльки субота – це було ii свято, вихiдний i взагалi – ii повноцiнне життя.

Коли iхала у вiдрядження, то в ранiшньому поспiху забула мобiльний телефон i зараз страждала, що не могла йому зателефонувати, бо i вже майже цiлий тиждень не чула його нiжного, оксамитового голосу – не встигла навiть сповiстити його, що поiхала у вiдрядження. Вона, як i вiн, нiколи не телефонувала йому на робочий чи домашнiй телефон, лише на мобiльний.