Мудрі жінки

Повторний штурм закiнчився, зi скрипом зачинилися дверi тролейбуса. На зупинцi знову залишилася безпорадна, бiдно вбрана жiнка. Навiть стара баба iз клунками впхала у тролейбус свое згорблене старече тiло та, бiдкаючись, втягла за собою свiй скарб – якийсь клунок, тiсно перев’язаний хустиною у велику сiру клiтинку.

Тролейбус вiд’iхав, а жiнка зi сльозами в очах подивилась на Богдана – красеня, який упродовж двадцяти хвилин дивився на цю штовханину та колотнечу бiля тролейбуса.

У жiнки були глибокi голубi очi, розумнi, але дуже сумнi.

Богдан побачив таксi i помахав рукою водiевi. Таксi зупинилось. Богдан вiдчинив переднi дверi, сказав, куди йому потрiбно доiхати, i пiдiйшов до молодоi жiнки.

– Сiдайте в таксi, доiдете, куди вам потрiбно.

– Дякую, я не можу, я не маю грошей.

– Сiдайте, прошу вас, я заплачу!

Богдан узяв ii за худеньку руку i пiдвiв до таксi. Вiдчинив заднi дверi i жiнка сiла в машину.

Жiнка зiщулилась на задньому сидiннi, опустила очi. Богдан час вiд часу озирався. У неi була дивовижно чиста i бiла шкiра, довгi пухнастi чорнi ненафарбованi вii. Рiвненькi дуги темних брiв були такоi форми, нiби жiнка чимось здивована.

Богдан, намагаючись бути якомога тактовнiшим, запитав, куди вона iде. З’ясувалося, що на роботу. Хвилюеться, що спiзнюеться. ii вже попередили: якщо запiзниться ще хоч один раз – звiльнять.

Пiд’iхали пiд великий овочевий магазин. Жiнка подякувала i швиденько вбiгла у дверi магазину. Богдан проiхав ще один квартал i вийшов бiля свого офiсу. Вiн працював зовсiм недалеко вiд овочевого магазину.

Увiйшов до кабiнету, та не мiг забути цю красиву, але бiдну жiнку. Цiкаво, хто вона? Чому така убога?

Сiв у зручне шкiряне крiсло, увiмкнув комп’ютер, кондицiонер, поставив iнструментальну музику. Приемна атмосфера, можна починати працювати. Через годину – виробнича нарада, треба пiдготуватись.

Привiдчинивши дверi, зазирнула його секретарка.

Шефе, я вже на мiсцi. Що вам подати: чай чи каву?

Жiнки в колективi були як на пiдбiр. Бухгалтери та економiсти вели мiж собою приховану вiйну – хто привабливiший i сексуальнiший. І замiжнi, i неодруженi хотiли показати босу своi принади. Щодня в офiсi був майже показ моделей.

Змагання завершувалось нiчиею, бо шеф до всiх ставився iз симпатiею, нiкого не вирiзняючи.