Мудрі жінки

Двiрничка з повагою привiталась до Богдана. Оперлась на свою мiтлу i подивилась услiд цьому показному чоловiковi.

Вiн завжди був привiтний до неi, поважав людей, якi робили свою працю якiсно. Цей його принцип стосувався всiх, навiть чорноробiв. Бачив, як старанно пiдтримувала двiрничка лад в iхньому пiд’iздi та бiля будинку. Маруся – так усi мешканцi називали двiрничку, не дозволяла пiдлiткам курити в пiд’iздi чи бiля будинку. Вiкна на сходовiй клiтцi були завжди чистi, бiля них стояли горщики з рiзними квiтами. У пiд’iздi вимита пiдлога, свiже повiтря – не чути запаху смiттепроводу.

Завдяки працьовитiй i акуратнiй Марусi iхнiй пiд’iзд був зразком чистоти i порядку.

Вона не зважала нi на кого. Як десь у вазонi бачила недопалок, то дзвонила у дверi сусiднiх квартир i соромила мешканцiв.

Їi всi боялись, але i поважали за сумлiнну працю, таку непрестижну, але вкрай потрiбну.

Бiля iнших будинкiв можна побачити все – порожнi пляшки, викинутi серед ночi з вiкна використанi презервативи та iнший непотрiб.

Натомiсть у них обабiч будинку Маруся облаштувала клумби. Посадженi квiти дiбрано зi смаком та любов’ю, за своi копiйчанi заробiтки сама iх купувала. Хотiла, щоб квiти милували людське око i доглядала iх, як рiдних дiтей, яких вона не мала. Була одинока…

Мешканцi були гордi за те, що iхнiй будинок завжди був найохайнiший. Коли з нагоди якогось свята до них приходили гостi, то, враженi, зупинялися бiля порога пiд’iзду. Такоi чистоти у висотних будинках вони не бачили. Про якiсь подряпини у лiфтi чи припаленi сiрниками стелi не могло бути й мови.

Нiхто з дiтей не смiв зайти i кинути на пiдлогу якесь смiття. Не пiднiмалась рука пiдпалити чи зiпсувати кнопки у лiфтi, приклеiти десь жуйку. У пiд’iздi панувала «сувора Марусина диктатура».

Вона жила на першому поверсi в однокiмнатнiй квартирi. І вартувала iхнiй пiд’iзд i вдень, i вночi.

Богдан пiшов уперед, а Маруся подивилась йому услiд i зiтхнула:

– Такий гарний чоловiк, а все сам i сам.

Бачила, що приходили до нього час вiд часу якiсь жiнки, але не було такоi, що жила б у Богдановому помешканнi постiйно.

Диви, який перебiрливий та вибагливий, – снували думки в Марусинiй головi. «Чекае, певно, принцесу», – подумала i пiшла поратись у квiтнику.

Богдан прийшов на стоянку. Спересердя сплюнув – спущено два переднiх колеса. Бортувати немае часу, та й мае вiн лише одну «запаску».

Його гарний настрiй наче вiтром здуло. Нi, треба десь шукати гараж. Поки збудуе свiй – роки минуть.