Заходить до хати вампір волохатий

Настiльки розчулювали можливих татусiв та мамунь скорботно-прохальнi оченята маленькоi раби, ii крихiтний носик, тиха хода нiжок, що ледве виднiлися з-пiд довгоi, аж до пiдлоги, едвабноi льолi. А розповiдь Уляни Петрiвни про злигоднi цiеi гарнюнi сповнювали людей рiшучiстю – не гаючи часу, розпочати визвольну операцiю.

Любовно вщипнувши Мар’яну за пругку щiчку, майбутнi батьки обiцяли приiхати до неi ще. Але на подвiр’i щасливих дядечка й тiтоньку перехоплювала Мирослава Йосипiвна.

– Стiйте, маю вам щось сказати, – шепотiла до них вихователька.

– Чому? – дивувалися гостi.

– Ця Чолка, вона – донька душогубiв! Так-так, ii тато, щоб ви знали, спершу людину кинджалом заколював, а вже тодi цiкавився ii прiзвищем. А мама Чолки – дiтовбивця: заманювала дитятко на безлюдне мiсце та й розсипала по землi цукерки. І коли жертва згиналась, щоби iх позбирати, i в неi оголювалася шийка, – Мар’янчина мама встромляла у неi нiж! Безумовно, дiти не повиннi вiдповiдати за вчинки батькiв, але де гарантiя, що Мар’янка не вiдчуе голосу кровi своiх предкiв i одного дня вас не зарiже?

– Але ж ця дiвчинка – така мила, така безпосередня й неконфлiктна! – не йняли вiри майбутнi таточко i мамця.

– Це на перший погляд, а насправдi у неi вже проявляються непригляднi риси, – переконувала iх вихователька. – Ця «мила» iстота, щоб ви знали, вже кiлькох дiтей на смерть загризла. А я щоночi, лягаючи спати, тремчу за свое життя i не знаю, чи доживу до ранку!

– Але ж, даруйте, ваша колега запевняла нас, що Мар’яночка – це просто ангел, – стояли на своему вiдвiдувачi.

– Вона таке казала? – на мить торопiла Мирослава Йосипiвна, але швидко викручувалася. – А ви хочете, щоби вона розповiла вам правду? Хто ж тодi зважиться таке гадюченя ввести в сiм’ю? Тому Уляна Петрiвна Чолку розхвалюе i найгарнiше одягае, що просто мрiе збути це лихо з нашого закладу. Але менi совiсть не дозволяе мовчки спостерiгати, як вас обдурюють, – ще завзятiше траскотiла Мирослава Йосипiвна, аби позбавити вiдвiдувачiв можливостi розтулити рот.

Бездiтна пара, повiривши виховательцi, втiкала без оглядки. А коли знову вiдважувалася вiдвiдати малят «Щасливого дитинства», то намагалася Мар’яночку не помiчати.