Залізна шапка Арпоксая

– Мамо, що сталося? Чому так голосно говорите? – питав Мишко i смикав русявий острiшок.

Мати незадоволено повела у бiк сина рукою. Мовляв: коли розмовляють дорослi, не заважайте, гуляйте собi. Але Мишко, а з ним близнята, Катруся з Петриком, не сходили з мiсць. І для цього мали вагомi причини. По-перше, обнишпорили всi куточки саду. По-друге, ласували шовковицею. По-трете, на городi пiд огудиною знайшли огiрочки i на мiсцi iх схрумали. А коли проходили повз альтанку, то запiдозрили, що дорослi говорять не про цiни на м’ясо чи бензин, а про цiкавiше.

Про що?

Мишко про себе вiдмiтив, що мама не заспана. Хоча, зазвичай, пiсля обiду вона куняе в альтанцi. Петрик, син слiдчого, майора мiлiцii, у своiх спостереженнях сягнув ще дальше. Хлопчик вiдмiтив дещо пiдозрiле в поведiнцi дорослих. А саме: пози дядькiв напруженi. Мишкова мати збуджена, хоча, зазвичай, вона в цю пору куняе у альтанцi. На обличчi у панi рум’янцi, а праву руку вона лише тепер опустила. Невже закликала до якихось протиправних дiй. Петько чув вiд батька, що серед кривоозерцiв, нащадкiв козацькоi голоти, трапляються буйнi голови.

Вони пiдбурюють до непокори владi. Такi дii суперечать законовi, приводить до порушення спокою пересiчних громадян. Петрусь вирiшив, що про все розкаже батьку, коли той повернеться з дiльницi. Татусь його похвалить i за це дасть йому щось смачненького вiд зайця.

Дiти непомiтно для дорослих проникли в альтанку. Повсiдалися i мовчали.

Золотавець про всякий випадок кукурiкнув. Розгрiб теплу, як мука, землю.

Клюнув рябу курку i вмостився у ямку, злiпивши синi стулки повiк.

Остап Якович мрiйливо згадував:

– Давно не вiдвiдував ландшафтний парк «Гранiтно-Степове Побужжя». Ой, давно. А мiсця там прекраснi. Один раз побуваеш – повiк не забудеш. А здавалось би, чого не поiхати. Усього година iзди.

– А ковиловий степ? А гранiтнi пороги? А вода як гуркоче? Не то слово. Кипит! Свариться. Бiлою пiною бризкае! На Днiпрi гидоли пороги затопили, а у нас вони е, – у лад господарю говорив гiсть.

– Поки що, – поправив Остап.

У Мишка загорiлися очi. Перепитав:

– Тату, неподалiк на рiчцi е пороги? Ще зберiгся ковиловий степ?

– Є, детки, i пороги, i ковиловий степ, – пiдтвердив Еколог, хоча його про те не питали.

Дiти смiхотливо перезирнулися. Еколог стогнав над кожною зламаною гiлочкою, розчавленим комаром чи вбитою мухою. Алеа серед дiтей вiн не користувався авторитетом. І загалом iх брав сумнiв, чи сидiв вiн за шкiльною партою, чи гортав пiдручники.