Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна

Помилуй, о великий, що необачно бовкнув.

– Досить. Зникни.

У храмi Вогню

Кiнний супровiд з’iхав з вузькоi дороги, брукованоi круглим камiнням. У правiчному лiсi конi, що йшли ступою, невдовзi зупинились. Опираючись на догiдливо пiдставлене плече, Дарiй повагом зiйшов з колiсницi. Двое воiнiв у вузьких полотняних каптанах вiддiлилися вiд решти з намiром супроводжувати повелителя народiв. Дарiй наказав усiм залишатися бiля коней. Сам вiдiйшов, пропускаючи слугу, що цупив на спинi мiшок iз золотом – пожертву для богiв.

Коли зiгнута постать зникла в гущавинi, Дарiй рушив лiсовою стежкою.

Спочатку стежка вилася полого, але враз пiшла вгору. Натренованi ноги царя царiв легко долали пiдйом, а руки чiплялася за гiлля розлогого ялiвцю. Ось Дарiй i на вершинi гори.

Лису мiсцину оживляла камiнна споруда, що за формою нагадувала ромб. Мiсцевi жителi стверджували, що храм збудував Заратустра. Правда, нiхто достеменно не знав, коли пророк його будував. Однi присягалися, що храм збудовано ще тисячу рокiв тому, iншi – сто.

Розказували також, що Заратустра клав камiнь з думкою про Невидиме Божество, Батька Вселеноi.

Дарiй рiшуче попрямував до входу, яким слугував вузький отвiр у стiнi. Високо занiс ногу, щоб не зачепити камiнного порогу i тим не образити невидиме божество. Аж раптом угорi прогуркотiло. Дарiй принишк, прислухався. По хвилi громохко прорекло:

– Бачу тебе я, Дарiю, що прийшла у мiй храм багатий. Як менi тебе називати, я не знаю, хоча схожий ти на чоловiка.

Дарiй опустив ногу, повiльно звiв очi.

Поглядом уперся в неотесаний камiнь, що тримав над входом споруду.

Угорi знову прорекло:

– Усе ж назву я тебе швидше безсмертним, анiж смертним.

Таемничий голос бiльше не озивався. Дарiй переступив порiг. Наразi стояв у однокамерному примiщеннi. Центральне мiсце займав жертовник, що розмiстився на площадцi. До жертовника вели чотири каменi, якi височiли один над одним. Навколо жертовника ходив маг, вiд голови до п’ят закутаний бiлим плащем. Плащ пiдперезаний шерстяним поясом.

До того ж трьохколiрним, шириною в чотири пальцi. Кольори поясу символiзували чесноти служителя храму, а саме благочиннiсть помислiв, слiв i справ.

Щоб привернути до себе увагу, Дарiй кахикнув. Голi стiни миттево вiдбили звук, десятикратно пiдсилюючи його. Маг вперто не звертав уваги на царя царiв. Удавав, що не помiчае владики.

Знiчев’я Дарiй роздивлявся довкола. Стiни, старанно побiленi, плавно переходили в синiй купол, що символiзував вiчне небо.